Тільки бурхливі оплески, що раптом покрили "тригубу алілую" на пошану партії, радвлади і великого проводиря народів, заглушили цей стукіт його серця.
Це безпартійний голова інститутського МК відкрив збори.
Плескали усі навстоячки, і ляскучі оплески хвилями перекочувались з одного кінця великої залі в другий. Плескали з дуже поважними виразами на обличчях. Плескали довго. Ніхто з людей не хотів перестати. Усі бо знали недавню судову "справу про не-
52 . ..
плескання", що випадково, в запалі "передчисткової самокритики" прохопилася була на світло денне (в газеті). Одна жінка-селянка на якихось там зборах не плескала, була за це заарештована, і "-просиділа" сім місяців, поки її не врятувала "передчисткова самокритика" судового апарату. Але ж така щира самокритика не завжди буває! Отож кожне й думало, що краще поплескати на якісь там десять-п'ятнадцять хвилин більше, аніж мати справу з ДПУ. Отим то й виходило, ща оплескам начебто кінця й краю не буде. Оце спробує котресь тихіше іплескати, думаючи, що це викличе сусіду на повне припинення, та сусіда, як на зло, чомусь цього натяку не розуміє і ляскає з усієї сили. Тоді іні-ціятор і собі піддасть удару, щоб відвести підозру щодо потайного наміру.
Річ зрозуміла, що й Кутько, як людина заплямована, гатив з усієї сили. Думка була показати свою щирість якщо, може, не далекому видному начальству, - партійному секретареві та директорові, що стояли на сцені біля лрезидіяльного червоного столу і робили те саме, так хоч близьким невидним "сексотам", що напевно були біля нього. Але в плесканні орієнтувався таки на секретаря та директора - дивився, як ті плетуть, і думав закінчити тільки тоді, як вони закінчать. Секретар, невеличкий білявий студент на прізвище Крячун, плескав досить недбало, абияк, бо... не дуже боявся: був з робітників та ще й червоний партизан. Директор (новий), важкий, угодований Шамес, бив енергійніше, бо був не такий чистий: ходила поміж співробітниками чутка, що його вже двічі чи тричі ^вичистили". Через те, що рухати руками йому, ніби з
53
подушок складеному, було важко, він робив широкі, рідки вдари, немов мух у повітрі обіруч ловив.
Після десятихвилинної "овації" вдячних трудящих Крячун нарешті опустив руки, за ним це зробив директор, а потім і інші. Усі посідали, полегшено зідхнувши (колективне зідхання, досить голосне).
Кутько разів зо два ударив і тоді, як уже всі перестали, - для більшої певности, що його ,,щирість" бачили.
Після цього інститутський "діяматник"*) зробив доповідь про завдання чистки ("діяматникові" це ,,за штатом" випадало робити). Доповідач закликав безпартійних допомогти партії викрити мерзенних ворогів, що пролізли до партії. Після цього стали виступати численні промовці - викладачі й студенти. Казали всі вони те саме, що й доповідач, але з цього ніхто не дивувався. А безпартійному голові МК ці виступи були - як масло на душі, бо не було й на мить прикрої, як це частенько на таких зборах буває, мовчанки. Отже йому ніхто не міг закинути організаційної бездіяльносте!
Серце у Кутька знову почало битися. У роті йому так пересохло, що він не міг і слова вимовити. Але виступати мусив! Терп на саму думку про можливий скандал - коли вийде і нічого "є скаже або скаже не те, що треба. Повторював подумки наготовлені заздалегідь слова. Та як на зло склалося так, що голова вигукнув його прізвище саме тоді, як він продумував кінець, а початок вискочив з "пам'яті. Отож йому й довелося починати якимись нашвидку добраними (як
*) Викладач діалектичного матеріялізму (марксизму-ленінізму).
54
ішов від дверей до сцени) словами. Проте вийшло "нічого", а далі зринули в свідомості раніш підготовані думки, і він став говорити досить легко. Не він, правда, а його язик, бо насправді язик ним керував, а не він язиком.
Говорив Кутьків язик про те, що всі безпартійні вдячні великій партії за її довіру в такій важливій справі, як чищення її власних лав.
- Де, в якій країні, - запитав щиро, - влада дає ще такі права трудящим?
І відповів патетично, наче проголошував зовсім" нову істину:
- Ніде... ні в одній іншій країні на світі цього немає і не може бути ...