Увійшовши далі в ролю справжнього промовця, він висловив навіть свою власну - не газетну думку: щоб безпартійні всі, як один, внесли в свої "договори на соцзмагання" пункт про допомогу партії в її "чистці". І наостанку закінчив красивими (хоч так закінчували всі, - алеж справжня краса від надужитку не зменшується!), ефектовними словами:
- Хай живе радянська влада! Хай живе комуністична партія! Хай живе великий Сталін!
Коли він закінчив, посипались досить рясні оплески. Він був цілком задоволений своїм виступом, а "дно" з огляду на це сховалось тепер якнайглибше. А коли йшов на своє місце і бачив трохи усміхнені обличчя Деяких студентів, почував себе майже щасливим.
Тільки ж даремно поспішив він радіти! Після нього швидко вибіг наперед "діяматник" Собачкін і запротестував проти "ворожої вилазки" - проти Куть-
55
кової думки про "соцзмагання" для допомоги партії і "чистці".
- Партія нікому не дозволить, - підкреслив, --ревізувати свої настави.
По залі від цього так і повіяло холодом, і кожне з иірисутніх, здригнувшись, боязко скулилось. А Куть ко ... він відчув, як поза спиною йому сипнуло спочат ку морозом, потім палом, потім знов морозом. Крізь туман, що раптом затуманив йому голову, він попро сив слова удруге, і з місця, уже тремтливим, жалюгід ним голосом заявив, що бере свою пропозицію назаг і кається.
Але в "резолюції" таки відзначили його "ворожу провокаційну вилазку".
Після цих зборів сердешний чоловік не знав, де дітись. Уночі не спав, прислухаючись, чи не йдуть заарештувати. Увижались йому лавучачі очі слідчих, що немов казали: "Ага, так це ти такий... тепер нам ясно, чому ти на заводі призначав любовні побачення!" А на ранок кинувся мерщій до газети: боявся, .що там про його промову буде написано. Але в газеті покищо нічого не було. Наляканий усім цим, він якнайретельніше відвідував дальші "чисткові" збори. Приходив рано і сидів до кінця. Болюче переживав те, що Крячун тепер івідвертався від нього при зустрічах, холодно відповідав на привітання. Читав напис над сценою і думав гірко:
- "Я ж і є той конкретний безпартійний, що з ми-яим серцем хотів би допомогти вам? Чому ж ви мене відкидаєте?"
"Олесі" в інституті не було. Вона, мабуть, не знала, що її закоханий (і коханий!) учитель уже був на "волі".
56
Кутькове серце рвалося до неї, але... ніколи було через "чистку" піти, що займала разом з заняттями увесь день. Він же тепер навіть на їжу не мав часу!
Одним із перших чистився Самсон Лшшиць. Ставши на сцені край столу комісії, накритого червоною тканиною, і обіпершись щиколотками правої руки об той стіл, почав він свій життєпис. Залізна потреба вийти з перевірки чистим примусила його знову "підтягтися", держатися на цій "сповіді" так, щоб у тих, що чистили (а це були "чужі люди", не інститутські), не виникло й найменшої підозри щодо його політичної чистоти. Його показна, в гарному вишневому костюмі постать, напружена, як струна, забриніла приємним баритоном його голосу . . . Кучерява й справді, як в Аполлона, гарна голова, була гордо піднесена. Отже він умів заличкувати й цю напруженість (щоб не подумали, що боїться!) - стріпуючи вряди-годи правою ногою, прискалюючи зневажливо око. "Ну, що ж, що чистка?" - здавалось, казав він цими стріпуваннями та прискалюванням. - "Для мене, людини з чистим сумлінням, у цьому нема нічого страшного ... Бачите, стріпую, як звичайно, ногою, прискалюю око..." Не бентежило, здавалось, його ані трохи яскраве освітлення сцени, скероване, ніби навмисне, на нього, як також не справляла ніякого враження й широка, розкинута перед ним, як море, напружена в слуханні заля.
А слухачів у Ліпшиця було більше, як в інших; чистився ж начальник. І серед тих слухачів могли бути не тільки друзі, а й вороги, що раді, може, були підставити йому ногу.
57
Гнат Кутько сидів цим разом у передньому ряді і потерпав за нього, знаючи його минуле, його "соц-иоходження". Та й за себе боявся, бо, з одного боку, саме тут він міг би допомогти партії у викритті "ворожого елементу", а з другого -o не міг свідчити проти невичищеного начальника та ще й свого хоч і колишнього, а все таки товариша і до деякої міри добродія.
А Самсон говорив рівно, плавко, переконливо. Батько його з наймитів, з робітників. Замолоду працював на цигарні фірми Фінкельштейн і Заславський. його мучили, з нього знущалися. Доходило до того, що Фінкельштейнова жінка, у якого він жив, заставляла його виносити ... - тут він для ефекту примовчав, - нічний горщик ...
Декотрі з слухачів нетактовно-голосно засміялись, порушивши напружену тишу.
Та "сповідник" знав, що робив: той нечистий горщик краще за золото свідчив про чистоту його батька, про його власну чистоту. Отже й далі говорив про батькові поневіряння. Тоді хтось із партійців, із публіки, звернувшись до нього на "ти", досить грубо нагадав йому, щоб переходив ближче до справи - говорив пре себе, а не про батька.