На це "сповідник" уже не міг не реагувати. Звернувся, з властивою йому гідністю, до голови комісії : попросив його закликати "публіку" до порядку.
Голова подзвонив. Ліпшиць заговорив далі.
- ... 1913 року його батько вступив робітником на завод Гартмана в Луганському ...
Кутько на своєму місці аж підскочив з дива: 19К року - це Кутько вже добре знав - старий Ліпшиц; мав уже крамницю "красного товару" в с. Лататті. Ски
58
нув здивовано на Самсона очима і стрівся з його блискучим, очайдушно-сміливим поглядом, у якому від-свідчувалось електричне з поблизьких лямп світло. У цьому погляді Кутько побачив певність, що зацькований "свідок" не посміє й писнути проти нього, свого начальника.
- Ну, звісно, які заробітки були в робітника до революції! - скрикнув він патетично. - Це не те, що тепер, коли про робітників піклується наша славна комуністична партія ... Пам'ятаю свого батька (він уже помер): зігнутий у плечах, зацькований, безправний яврей ...
Кутько не діймав віри своїм вухам! На очі йому звелася кругленька у "котьолку" постать покійного Абрама Соломоновича (Самсон не був на свого батька схожий), що його можна було завжди бачити, як він стояв одвір біля своєї крамниці. А стояв він, звичайно, не без діла: підстерігав "дядьків", що проходили вулицею, і правив борги, кажучи (з характерною жидівською вимовою, якої у його освіченого сина вже не було). "Ей ти, цуєш? Коли з воно те буде, ецо ти сплатне борг? Як треба, так "прийдіте поклонімось", а як віддавати, так зди, Абраме Соломоновицу". Словом, з нього був справжній "глитай, абож павук" з гніздом у самому центрі с. Латаття. Жінки зносили до нього кожне яєчко, щоб купити сірників чи там соли. Гната самого, як він був ще хлопцем, не раз посилала мати до Ліпшиця по сіль тощо ...
- ... Але він стягався з останнього, щоб дати своєму синові (цебто вже Самсонові) освіту ... віддав До гімназії, хоч це й трудно було йому, як явреєві, зробити . ..
59
Кутько знав, що старий Ліпшиць дав директорові гімназії чималого хабаря, щоб прийняв сина.
- ... А як учився, бідував: треба було вчитися і заробляти на прожиття та на плату за навчання. . . Не так, як тепер, коли держава дає студентам усе - і їжу, і гуртожитки, і стипендії, - додав між іншим. - Він Підмітав вулиці і навіть . . . відходки чистив . . .
Кутько згадав його новенький, блакитний, як небо, гімназіяльний костюм, що на нього заздрила вся лататтянська інтелігенція, що здебільшого ходила тоді, під час революційного безладдя, в доморобному полотні, примітивно пофарбованому.
: - А чи не дуже вже багато тих горшків та від-ходків? - бовкнув грубо в напруженій тиші той таки партієць з партизан, (як згадав тепер Кутько), гримнув, як голос самого правосуддя. - Там батько, а тут ти золотарюєш ...
Ліпшиць обурено підвищив голос, і в ньому забриніли нотки гніву.
- Робітники та біднота за старого ладу нічого, крім бруду, не мали ... Тільки буржуазія та куркульство, - натякнув на селянське походження партизана, - були ... чистенькі. А крім того, антисемітам здавалось і здається - бо не секрет, що вони й тепер є, - що всі явреї були багаті...
І "голос правосуддя" не здобувся більше на якусь репліку, бо ... справді був селянин з походження, а від цього ж до обвинувачення в куркульстві та антисемітизмі не так уже було й далеко.
Скористувавшись цим відступом свого супротивника, Ліпшиць сміливо пішов далі. Взяв розповідати мальовничо про те, як "вони" (він і його шкільні то-
60
вариші) за імперіялістичної війни робили революційні вчинки - одного разу кинули з третього поверху гімназії на поліцая лямпу з гасом. Це вже була не "спо-відь"-розповідь, а яскрава, повна патосу "ромова. Цей латос ще збільшився, як Самсон став говорити про часи революції... У вогні й пожежах палала країна ... Партія кинула гасло: "Пролетарю, на коня!" і він вступив до Першої Кінної... На фронті його прийняли й до партії...
Кінцеві слова Ліпшицевої промови були такі ефектовні, що слухачі - зовсім незвичайне на "чистці" явище - навіть оплесками їх укрили.
Кутько не плескав, а сидів, як на голках, приголомшений тим, що в цій промові почув: такої прямої брехні, та ще й при свідках, йому ще не доводилось чути... хоч тепер і всі брехали... І він (Кутько б то), що мав допомагати партії в її "чистці", мовчав, як води в рот набрав!...
А тим часом Ліпшиць, скінчивши свою біографію, зійшов зі сцени, і, побачивши незайняте біля Кутька місце, сів. Спитавсь удавано-спокійно: