- "Оце ось він, той, що "протягає" ідеалізм у викладанні мови, що не дає діялектики у визначенні ре-
64
чення, що навів як приклад куркульські слова "Був собі дід та баба ..."
І його лякало світло ліхтарів, що перехрещувало вулиці, що весело освітлювало ворушкі, як мурашник, юрби гуляючої публіки. Він кидався від того світла у чорні затінки від будівель ...
А та публіка - головні жителі "чистого центру" -o переважно жиди. Ідуть назустріч веселі, чисто зодягнені, вгодовані. Юнаки й панни. Юнаки один з-поперед одного голосно кидають дотепи, а панни сміються ... А він сам один серед цих людей як у безлюдній пустелі, - заляканий, цькований без будь-якої провини ...
І з "дна", із споду його душі стала підійматись, перемагаючи ідейну віру в рівність людей, засвоєну з старої "буржуазної" літератури, гостра ворожість до тих веселих і, мабуть, неголодних синів та дочок Сіо-ну. Він тепер розумів так, що вони, попавшися в полон вавилонський, зуміли заволодіти самим Вавило-но'М, а в ньому добрими посадами, пайками, розподільниками відповідальних працівників і засудили синів Вавилона на отакі жахливі блукання нічної доби.
Горе тепер нечестивим синам Вавилона і добре їм, колишнім невільникам та бранцям!
Став тепер Кутькові на пам'яті дотеп, що його він чув якось у гуртку професора Яворенка, питання з відповіддю:
- Хто живе найгірше на землі українській? - Люди українські...
- Хто живе най ...? - хотів проказати пошепки ці слова, а потім схаменувся: злякався цих своїх думок. Озирнувшись довкола, він постеріг, що на вулиці помітно порідшало людей: було вже пізно. А це
65
означало, що скоро буде небезпечніше на вулиці, де його могли затримати як 'підозрілого, аніж удома.
І він, ще нехапливо, помалу повернув на свою Садову вулицю. А чорні тіні в цій бічній вулиці, майже неосвітленій, забігали наперед, зловороже таїли в собі і шпигів, і агентів ДПУ в синіх з червоними околицями кашкетах, і ті вороги були готові щохвилини вхопити його ... А в дворі, як у глибокому колодязі, зловісно-тихо, чорно ... у коридорі ані шешерхне . ..
Коли гляне: на 'білій у темряві стіні біля його дверей ... якась постать! Зауваживши, видимо, його, постать ворухнулась. Переляканий чоловік зойкнув:
- Ой, хто це?
- Я це, Гнате Пилиповичу.
- Хто?
Він трусився, як у пропасниці, цокотів зубами.
- Я, Лаштоба Петро. Я тут уже більш, як годину чекаю ...
- Ви прийшли заарештувати?
- Та ні, - сказав спокійно Лаштоба. - Ще щг вигадайте! Чого б я вас арештовував? Хіба я не знаю. що ви чесний радянський педагог? Я немилосердний тільки на всяких гадів ... А до вас у мене одна справа
Кутько згадав, що Лаштоба чомусь не був ш "чистці", отже нічого не знав, і це його заспокоїло тро хи. Узяв відмикати двері, тільки довго в темряв відмикав...
Коли вони ввійшли до "півкімнати" і господар засвітив прикре для нього ж таки світло (бо освітлювало його лице, очі), Лаштоба мовив:
- У мене важлива оправа: я написав листа т. Сталіну і хочу, щоб ви сказали, чи добре написано ... Я 66
сам знаю, що пишу вже не погано, уже набив руку ... Я ж починав із "робкорівських"*) дописів. Якби й тепер я писав до якоїсь газети, так і не задумався б, а то ж у ЦК, до самого т. Сталіна. Незручно, знаєте, буде, коли щось не до ладу ...
Картата, натягнута на вуха кепка, якої він і в хаті не зняв, затінювала його поважне, аж похмуре обличчя, і та тінь робила його ще похмурішим. З цим похмурим виразом він і почав читати своє писання.
"Дорогий батьку наш, учителю і друже Йосипе Висаріоновичу! Щиро дбаючи про зміцнення нашого радянського ладу, я хочу з цією метою висловити (як робітники на заводах вносять раціоналізаторські пропозиції) деякі побажання ..."
Він спинився на хвилину, перевіряючи, яке враження справив початок листа на вчителя.
- Ну, як? - запитав. - Чи добре сказано?
- Добре ...
- "Про волю слова. Що у нас немає так званої волі слова, це добре: нічого потурати всяким блазням в їхньому контрреволюційному базіканні. Але в цій справі ми робимо деякі помилки. Так, наші газети часто пишуть про те, як у буржуазних країнах люди (напр. у парляментах) критикують свої уряди, а це багато хто з читачів витлумачує не на нашу користь. Кажуть: - "Бач, он там можна критикувати, а в нас ні..." Або, повідомляючи про невеличкі кари (1 - 2 місяці ув'язнення) за протиурядову агітацію, газети дають читачам матеріял для невигідного для нас порівняння, У нас бо за протирадянську агітацію чи за протирадян-