*) Робкор - робітничий кореспондент.
67
ські анекдоти карають розстрілом. Слід би таку щ. формацію заборонити."
- "Що це він пише?!" - думав гарячково слухач. Лаштоба спинився, чекаючи похвали.
- "Це ж провокація! Він 'прийшов мене 'перевірити ... перед арештом ..."
Не почувши від учителя й слова, Лаштоба став читати далі.
- "Про волю друк у. Таку саму помилку ми робимо і в питанні про волю друку. Наші газети з осудом пишуть про невеличкі штрафи та про "білі плями" (цензурні) в буржуазних газетах, а читачі роблять із цього такий висновок, що заборона однієї статті чи частини статті менше лихо, як наша повна заборона вільного друкованого слова. Так само недоречні й повідомлення з осудом (мовляв, нудні, казенні і т. д.) про уніфікацію преси в фашистських країнах, бож і в нас те саме - преса уніфікована, казенна тощо".
Кутько з жахом дивився на свого учня. А той не-вгавав.
- "Про видавання деяких книжок. Наші видавництва друкують писання старих українських, російських та чужоземних письменників, що з них засуджуються та висміюються такі явища державного та громадського життя, які є й у нас. Ось, наприклад, твір буржуазного французького письменника А. Франса "Боги прагнуть". Хоч у цій книжці описано давні події, але читач може легко багато чого з того перенести на нашу дійсність. Такий наприклад опис хлібної черги, труднощі в харчуванні. Або терор і суд, коли в одну змову об'єднують людей випадкових. Ад-
68
же часто так робить і наше ДПУ, як буває треба "підкреслити" процесом якусь кампанію."
- "Боже, що він задумав?!" - бився, як на ножі,
невільний слухач.
- "Про кінофільми. У деяких наших фільмах показують усякі ласощі, ковбаси, наприклад, а в житті цього немає, і глядачі часто роблять небажані висновки. Я сам не раз чув з приводу цього іронічні зауваги, а один раз навіть затримав такого контрреволюціонера і передав до ДПУ ..-."
У "перервах між темами Лаштоба зиркав на свого слухача з повним задоволенням.
- "Про єдність мов. Ми правильно віримо в те, що в майбутньому буде одна мова. Але водночас ми неправильно допускаємо розвиток багатьох мов, таких, як українська, білоруська тощо. Треба б оголосити російську мову, як єдину обов'язкову, бо це мова Жовтня, мова Ленінових і Ваших творів."
У Кутька вихопився якийсь болючий стогін. Але читець того не помітив.
- "Про написи у відхідках. Наша влада не місцях спускає з ока відхідки, написи в них, що контрреволюція надряпує. Ось, наприклад, який вірш був написаний в одному з відхідків про товариша Буденного:
Вже війна не за горами, Стукає в ворота, Та зужито на ковбаси Всю вашу кінноту."
- Годі! - нервово скрикнув Кутько, скинувши поперед себе руки, немов від кошмару-привиду боронився.
69
І
-- Що годі? - спитавсь Лаштоба і подивився здивовано Кутькові в обличчя. - Ви проти цього?
- "Що я роблю, божевільний?! - вжахнувся збитий з пантелику чоловік. - Що я роблю?!"
Ці слова він майже прошептав, - як маловірна людина шепче губами "свят, свят, свят Господь Са-ваоф", коли ударить грім.
- Хіба ви хочете, щоб ця контрреволюція поширювалась як народна словесність? - насторожено перепитав Лаштоба.
І раптом почервонів з гніву, його очі злобливо спалахнули.
-o Так он ви який .. . контрреволюціонер! - загро-зив. - Я цього не знав ...
Він хапливо згорнув свої писання і, швидко повернувшись, вийшов із хати.
Господар стояв деякий час, не знаючи, що робити. А потім кинувся навздогін і... знов спинився. Ним ті-лала пропасниця. Страх уже панував над ним повновладно.
Було вже близько 12-ої години ночі.
- Вони ж саме отакого часу й хапають, - прошепотів він тихо, так, що тільки міг сам почути. - "Чорний ворон" їздить і хапає...
Саме в цю мить у коридорі наче щось стукнуло.
- Ат, - сказав він уже голосно, сказав його язик. - Все одно . ..
Ота сила, що ганяла його тю місту, що хотіла вберегти від загибелі, раптом зникла .. . йому було ясно, що гине і що рятунку нізвідки не буде ... Якось випадково згадав, що серед його книжок є такі, що їх він думав у таку хвилину (як ітимуть з арештом) вики-
70
нути в вікно на дах сусіднього будинка - напр. "Історія України" М. Грушевського, але вже ані поворухнувся, щоб це зробити ... Стояв, напружено прислу-хався. Та стук не повторився. Ще трохи прислухався, а тоді роздягся й ліг.
- "Я не збожеволію ... як Дубищенко," спало йому раптом на думку страшне припущення, немов би йому вже загрожувало чорне небуття божевілля. - "Треба не збожеволіти!" - зціпив він зуби. - "Треба тільки не захотіти, і божевілля, - вимовляючи це слово, він наче відчув смак дерева в роті, - відійде геть, обійде стороною, як страшна градовиця під напруженим зором Мольфара в ,,Тінях забутих предків".