- Я не можу схвалювати найжорстокіший деспотизм, хоч він і личкується лівими демократичними фразами, - мовила права Кутькова половина.
- Це демократизм найдемократичніший у світі, бо його очолює найлівіша партія - комуністична., - сказала ліва "півлюдина". - 98% людности має право голосу... і взагалі права ... Тобі краще старе, ніж нове, якому належить майбутнє ...
- Ні, - відповіла права "півлюдина". - Якщо я гуджу нову деспотію, то це не означає, що я виправдую стару, царську ... Я за ту демократію, що її вимріяли найкращі люди всього світу - з волею слова, думки, сумління.
- Аби техніка розвивалась, - забелькотіла якось 74
уже невпевнено ліва "половина". - А сумління, - на бісячого батька воно здалося?!...
- У майбутньому будуть трактори скрізь ... - сказав хтось третій: - трактори на руках, трактори на ногах, а на голові макітра ... трах, трах ...
Кутько прокинувся, обливаючись холодним потом: у двері щось стукало.
- Громадянине Кутьков! - почув він, остаточно прочумавшись, солоденький голос двірника Раївсько-го. - Громадянине Кутьков! Тут міліція ... Відчиніть...
- Аж оце воно! - подумав уголос, холонучи всім тілом. - Ну, тепер кінець ...
Голова пішла обертом, загойдалася на хвилях, як то буває на початку хвороби. А потім його пойняла байдужість. Машинально налапав на стільці штани й став надівати. Але ноги тремтіли, холоші скручувались у джути. Устиг натягти тільки одну, а далі мусив на владний голос із-за дверей іти відчиняти.
Повернув ключа. З освітленого коридору увійшов
гурт людей.
Раївський послужливо перед військовими увімкнув світло, і те світло освітило нещасного чоловіка в дуже непоказному вигляді: у самім біллі і з холошею на одній нозі.
З тих, що увійшли з Раївським, двоє були безмовні в уніформі військ ДГІУ червоноармійці, вони були з рушницями і зразу поставали біля дверей, як на варті. Третій був молодий, стрункий у постаті жид, одягнений теж по-військовому, з перетягненим офіцерською портупеєю станом; його молодість грала на щоках рум'янцем цегляного кольору ... Цей, увійшовши, мовчки подав Кутькові ордер на трус і зразу ж заходився тру-
75
сити - переглядати книжки на столі. Робив це спокійно, мирно.
Але це "мирне" перегортання книжок так подіяло на Кутька, що він уперше в житті відчув гостро-солодку жагу вбивства . . . Убити оцього цеглянощокого .., а тоді хай буде, що буде! Убити за те, що він удерся до нього серед ночі, що потоптав його людську гідність . . .
Та незабаром це почуття спало, він наче зів'яв, похилився на бильце ліжка, не знаючи, чи йому натягати далі штани чи ... так гинути ... А потім узяв таки одягатись.
Раївський послужливо подав йому верхню сорочку, піджак . . .
- "Так послужливо домагають кати підійти людині до шибениці... догоджають жертві, щоб вона "не ґедзкалась", не робила їм зайвої мороки ..." - подумав Кутько.
А потім того йому зробилось холодно, він став усім тілом тіпатись.
Десь за диктовою стіною пробив годинник: раз, два, три, чотири ... з протяглим мелодійним видзвоном останнього удару.
- Чотири, - промовив неголосно Раївський, розбивши напружену тишу, що була в "швкімнаті". На це ніхто не обізвався. Було й далі тихо. Тиша, здавалось, було те головне, що заповнювало у цей час світ... Мовчала безгомінно і стіна-мембрана, хоч сусіди за нею, напевно, все чули, тільки боялися зрадити свою присутність...
Тільки шелестіли в руках у цеглянощокого пере-гортувані сторінки книг, деякі з книг він відкладав з
76
наміром, очевидячки, їх забрати. Кутько механічно слідкував за цими рухами.
Дід Раївський, що сидів на краю ліжка, схилившися на коліна, став дрімати. А Кутькові, дарма що зокола він був ніби спокійний, робилося дедалі холодніше, він дедалі дужче трусився. Силкувався не труситись, сердився за це на самого себе - і не міг подолати цього прикрого стану. Якби його запитали про що-небудь, він зацокав би зубами ...
Перегляд книжок тривав довго: годину - дві - три ... Адже між сторінками могли бути листи, злочинні писання... .
Кінець-кінцем якось непомітно Кутько заспокоївся: перестав тремтіти.
Раптом цеглянощокий поспитав, чому в нього
самі українські книжки.
Кутько нічого не відповів і знов відчув, що починає труситись...
Тоді цеглянощокий підвівся і сказав, щоб він (Кутько б то) збирався: піде з ними.
- А ордер же на трус тільки! - потиху сказав