І Лука порадив негайно піти до ДПУ і виказати ... - Бо це ж була тільки провокація, - пояснив тепер Кутькові. Не сказав тільки про те, як він його навіть провів, показав, де те ДПУ, як чоловік потиснув йому руку на знак подяки. Не згадав тепер і про те, як він, відв'язавшись від шпига, ще швидше побіг далі, пішки, не зауваживши того, що трамваї вже рушили.
Наостанку Лука висловив уже словами своє обурення:
- Як таки можна! Я ж червоний партизан . ..
- Алеж ти тепер тільки по-українському балакаєш, - несміливо пояснив Кутько. - І цього досить...
.. .Один в'язень, перепроваджений з іншої каме-
110
ри, розказав про чудну поведінку одного "сексота : він гатив у двері і кричав, що поскаржиться самому Сталінові за те, що його заарештовано ... що він сам боровся з контрреволюцією - листи до ЦК писав.
- А як його на прізвище? - спитав Кутько, якому мелькнув невиразний здогад.
- Лаштоба. його ніби то заарештовано за "провокаційні" листи, що їх він писав Сталінові. . .
Уже сьомий місяць сидів Кутько у своїй 13-ій камері. З долівки він уже перейшов на нари і був приблизно посередині, навіть трохи далі, ніж посередині.
До такого швидкого пересування в "черзі" спричинився досить таки сприятливий перебіг подій у їхній камері: з цієї камери в "розхід" брали чи не найбільше. Так, дід Петро Покотило за співання "проти-радянської" пісні був уже десь у Котласі, чи, може, й далі, веселий Жук був розстріляний за замах на червоного партизана, кобзаря заслали кудись за те, що робив кобзи і тим агітував за Україну, перший "куркуль" десь на півночі рубав уже ліс ... На їхні місця прийшли нові, але всі починали від "параші", а старі пересувались ближче до вікна.
Тим то в'язні звичайно раділи, як брали когось, хоч, може, той, кого брали, і йшов на смерть. Так в'язничне життя потроху притуплювало в людей почуття людяности: ради невеличкої зручности вони спускали з ока велику цінність людського життя.
111
Мрією про місце біля вікна заповнював і прикрашав своє життя в камері й Кутько.
Так колись до революції поневолені трудящі заповнювали й прикрашували своє злиденне життя мрією про прекрасну революцію. Правда, в цьому порівнянні є трохи від парадоксу: досягнута широка мрія про свободу призвела одного з трудящих (та й не тільки його) до дуже вузької, обмеженої площею камери мрії еро місце біля заґратованого вікна.
За тло для цієї мрії були такі явища: досвітня й вечірня перевірка, гуртове "оправляння", рідкі передачі з села від батьків (батько, думаючи, що це допоможе синові, вступив до "колгоспу"), десятихвилин-на прогулянка в загороді за колючим дротом, щовечірнє усекамерне прудіння, якнайподрібніше вивчання заялозеної, як витерта халява, чорної стіни над головою, уцяцькованої блощичними плямами.
Це останнє було суспільною повинністю геть чисто всіх пожильців камери або, як ужити нового вислову, "суспільно-корисною працею". Як котре відмовлялось, на нього нападали: "Ми, мовляв, винищуєм, а ти плодиш".
І це в Кутька не викликало вже ніякої гидливосте: звик. А що це робили сини того народу, що на ввесь світ уславився своїм гумором (цебто українського), то не без того, щоб не сказав которий якого жарту, не посмішив. ..
Отак Кутько й жив, не лічивши днів. Уже він ні про що з життєвих справ не думав. Навіть "Олесю" став забувати, що десь, мабуть, відцуралася його. Саме так: мабуть, відцуралась, бож, знаючи тепер про його ко-112
хання, навіть не спробувала прийти на побачення чи передачу передати.
Та от якось спало йому на думку, що його сидінню кінця не буде, ніякого кінця - ні доброго (щоб випустили), ні лихого (щоб розстріляли чи заслали). І тоді ж йому стало ясно, що він може сам собі кінець зробити. Йому став на пам'яті прочитаний десь римський афоризм - що люди сильніші за богів, бо можуть завсіди заподіяти собі смерть, як того захочуть, тимчасом як безсмертні боги цього не можуть зробити. І він узяв уперто про це думати, заглибився в цей новий для нього світ - світ смерти. Кінець-кінцем він так до цієї думки наблизився, що заходився готуватись до цього.
Передовсім треба було вибрати спосіб ... Став пригадувати різні способи, що їх уживають самогубці - отрути, перерізування артерій, повішення. Першого у в'язниці не можна було здійснити, бо отрути ніде дістати. Друге дуже болюче, бо це можна було зробити тільки скалкою з пляшкового скла, що ним іноді в'язні голились. Та й не було певности, що від цього обов'язково умре. Отже залишалось останнє - повішення, що його - це Кутько знав - найчастіше вживали в БУПР'І. Обкинувши "поглядом стіни камери, він із задоволенням спостеріг, що над дверми, наче спеціяльно для нього, був гак (там вішали гасник, як гасла електрика). Залишалось тільки дістати мотузку. Але це зробити не так легко було, бож мотузки й пояски у всіх в'язнів відбирали, хоч не з людолюбства, а щоб зберегти людей для допитів. З такою метою, як відомо, іноді навіть лікують у в'язницях.