Нарешті після довгого обдумування він вирішив
113
відірвати пруг від свого ліжника. Ліжник зовсім розлазився, і той пруг легко було відірвати.
Уночі, як усі поснули, він узяв обережно, щоб цього не помітили сусіди, відривати, вірніше сказати, відтискувати пруг. Робити це було дуже незручно: треба було лежати боком між двома сусідами й ворушити руками так, щоб їх не штовхнути. Тож він ворушив тільки китицями рук та пальцями. Від такого руху руки його скоро заморювались, і йому доводилось часто відпочивати. Але він не зрікався свого наміру, і робив це з упертістю, яка тільки у в'язнів і буває - чи то тоді, - як треба до сусідньої камери дірку провертіти, чи коли треба смерть собі підготувати. Заразом поспішав, бо боявся, щоб щонсбудь на перешкоді йому не стало.
Так аж опівночі пруг був готовий. Підбадьорений цим успіхом, він вирішив не відкладати, а зараз таки й спробувати.
- "Ще не буду вішатись," - подумав майже вголос. -- "Тільки приміряюсь, як би це воно вийшло ... А як хто прокинеться, скажу, що до параші вставав ..."
У камері було сливе поночі, бо світло вже було погашене, а на вікні тепер були "шори" (це останнє удосконалення ?соціялістичної в'язниці - щоб не перебалакували з іншими камерами, як їх виводили на про-гуляння), і через те місячне сяйво майже не проходило. Але й у цьому скупому світлі було видно сонних людей, що лежали, як в'ялена риба, було видно попереплутувані, як у братській могилі, тіла, ноги одного лежали на ногах другого. Повітря устоялось, диму було менше.
Ще лежачи на нарах, Кутько всунув голову в пе-314
тлю, хоч і незручно було випинати лікті, як це робив.
Прислухався, чи не прокинувся хто, а тоді взяв обережно злазити з нар. В одній руці міцно тримав кінець свого мотуза, щоб не теліпався, щоб не зачепився за що. Зсунувся нарешті з нар і, обережно намацуючи босими ногами місце між тілами, що лежали покотом у проході, став пробиратись до дверей.
Темна тінь гака на стіні тягла його погляд до себе, як гіпнозом.
Щоб дістати до гака, треба було стати на "парашу", а попереду треба було ЇЇ ще підсунути. Він узяв її за слизькі вуха, але вона, важка, вислизнула й стукнула.
Серце бідоласі похололо так, немов він не собі готував смерть, а когось іншого хотів повісити.
- Кий тут чорт товчеться? - вилаявся 'той, що лежав біля "параші". Але, сказавши цеє, знову заснув.
Перегодивши трохи, Кутько взяв "парашу" міцніше, переніс і поставив проти гака. Потім того став обома ногами на вінця і, звівши над головою руки, прив'язав кінець мотузка до гака.
Тепер йому зробилось легко, майже весело на душі. Адже він міг би зараз, як би захотів, за одну мить померти і так перемогти тих, що в їхніх руках була досі його доля! Це була хвилина щастя, може навіть кращого, як у Брото, бо він був при повній тямі і заразом свідомий цілковитої незалежности й волі. У цьому становищі, з петлею на шиї, він уперше за дванадцять років революції не боявся начальства, ні викликів до ДПУ, допитів, вирячених очей слідчого.
- "Боже, як гарно!" - прошепотів він з насолодою. Заплющив на мить очі. А далі подумав про те,
115
що треба вже відв'язувати мотуза і злазити з "параші"...
Коли це як не желітше в камері нелюдський крик! Від того крику ноги Кутькові посковзнулись, і він захарчав, конаючи.
Але в ту ж мить чиїсь дужі руки вже обхопили його, підносили вгору, повертали до життя ...
А незабаром і вся камера була на ногах. Лементували, гатили кулаками в залізом оковані двері. Це було страшне ревище багатьох чоловічих горлянок, наляканих видимою - отже й страшною, як про це сказано у відомім українськім прислів'ї, - смертю. Таке ревище робить череда худоби, побачивши кров десь на пасовищі чи на тирлі.
Дикий крик з 13-ої камери пробудив інші камери, ті теж почали кричати (очевидячки, на знак протесту) та гупати в двері. І колотнеча ця вже аж до світу не-вгавала.
А Кутько одно казав, заспокоюючи своїх товаришів:
- Даремно ви галасуєте: я не хотів вішатись, я тільки примірявся ...
Тільки ж йому не йняли віри.
10
Те, що Лука Нагаєнко "кров проливав", якось таки заважило в його справі, і його по якомусь часі випущено.
З виразно помітною в ході та рухах гідністю, не 116