Він примовк, щоб перепочити, бо довга мова його притомила. Зняв бриля, щоб витерти на чолі піт.
Цим скористувався Гнат, що більше сам любив говорити, ніж інших слухати.
— Дозвольте, о. Харитоне, — сказав він, — зробити з вашої притчі висновок. Це можна зробити за аналогічним умовиводом... (Вони вчили це в семінарії, і йому хотілось похизуватись мудрощами). Двоє явищ — бджолина й людська громада, мають деякі спільні риси, зокрема наявність поділу праці, доцільність бджолиного ладу доведена, — отже й людський громадський лад доцільний... І людські трутні хай живуть!..
— Так людський же поділ праці не такий! — не втерпів Василь. Йому, з одного боку, було сором за таку „логіку" товариша, а з другого — не хотів, щоб о. Харитонові приписували такі реакційні думки... Не легко, мабуть, бути революціонером і поповим зятем заразом!
— Людський поділ праці не такий, — мовив о. Харитін. — Не так, козаче. Якби ці два явища були анало-гічні, тоді б у людей був такий поділ суспільної праці: молодь знала б фізичну працю і військову справу, жінки (як матка в рої) — продовження роду, а старі... старі б видавали закони. У людей тепер такого вікового поділу праці немає, було щось приблизно таке за па-тріярхату...
Він знову примовк.
— До старого не може бути повороту, — сказав Гнат.
— Не треба думати, що все, що було в минулому, було погане. Я зокрема, — він посміхнувся, — хотів би мати законодатну владу на тій підставі, що я старий: старі люди — носії життєвого досвіду. Тільки ж ви, молоді, цієї влади не дасте. Ви себе вважаєте розумнішими. У ваших головах тепер Маркс, Бакунін... і інші ідеї, що їх вигадала молода інтелігенція...
Гнат якнайрішучіше заперечив цю останню думку, сказавши, що ідею соціялізму створив пролетаріят, бідні люди...
На це о. Харитін дав довідки з життєписів Маркса, Енгельса, Герцена, Крапоткіна („князь із роду Рюри-ковичів, що мав на російський престол більше права, ніж Микола Романов) і ще раз підтвердив свою думку.
— Вигадують ідеї ті люди, що мислять, а поширюють... державний апарат, поліція й інші матеріяльні сили. Адже навіть ідея (й ідеї) християнства, ідея християнського Бога, що його слугою довелося мені бути, утвердилась тільки тоді, коли її взяли під свою опіку держава, спочатку Римська, а потім інші. На заході, як відомо, багато посприяла цій справі свята ін- квізиція. Тільки після цього всім стало ясно, що Бог один у трьох іпостасях . . . Візьмімо другий приклад! Чи велику мала силу в дореволюційній Росії ідея соціялізму, та ідея, що тепер на півночі, під зверхністю держави, має сливе релігійну силу?
Василеві став на пам'яті ганебний для нього факт. Коли він уперше — а він же був тоді вже в учительській семінарії — прочитав наліплений на тумбі маніфест про зречення царя, то так був перелякався, що трохи не заплакав. '