Італійська преса як могла вихваляла полковника Луку: нарешті з’явилася «серйозна» людина. Міністр Трецца був радий своєму вибору, особливо після того, як отримав вітального листа від прем’єра. Тільки дона Кроче все це не вразило.
У перший місяць Турі Ґільяно вивчав дії Луки, розгортання армії карабінерів. Проникливість полковника, який заборонив газетам друкувати його листи, відрізавши йому засіб спілкування із сицилійцями, викликала в Ґільяно захват. Але коли полковник Лука почав арешти жителів Монтелепре, не розбираючи винних і невинних, захват перетворився на ненависть. А з арештом батьків Ґільяно охопила холодна, вбивча лють.
Два дні він провів у своїй печері в глибині Каммаратських гір. Складав плани, перевіряв те, що йому було відомо про двотисячну армію полковника. Принаймні тисяча карабінерів розташувалася в Палермо та поблизу, чекаючи, що він спробує порятувати батьків. Друга тисяча розмістилася навколо Монтелепре, П’яні-дей- Ґречі, Сан-Джузеппе-Джато, Партініко та Корлеоне — чимала кількість жителів цих містечок потай належали до банди й могли приєднатися до бою.
Сам полковник Лука влаштував свій штаб у Палермо, де його неможливо було дістати, не виманивши попередньо.
Турі Ґільяно спрямував свій гнів на тактичні плани. Він бачив чіткі арифметичні схеми, прості, як у дитячій грі. Вони майже завжди спрацьовували, а як ні — він зможе повернутися назад у гори. Але він знав, що все залежить від бездоганного втілення планів, від досконалості кожної дрібної деталі.
Турі покликав до себе в печеру Аспану Пішотту й поділився з ним. Іншим ватажкам (Пассатемпо, Терранові, капралові Сільвестро й Стефанові Андоліні) згодом розповіли тільки те, що кожен із них мав знати, щоб виконати своє конкретне завдання.
Штаб карабінерів у Палермо розподіляв кошти по всій Західній Сицилії. Раз на місяць фургон із грошима під посиленою охороною об’їжджав усі гарнізони в містечках та штаби провінцій. Платили готівкою, кожен вояк отримував свій окремий конверт із банкнотами та монетами на точну суму. Конверти були вкладені в поділені на окремі чарунки дерев’яні ящики, замкнені у фургоні, який колись перевозив зброю для американської армії.
Водій був озброєний пістолетом, солдат-касир, який їхав біля нього, мав гвинтівку. Коли фургон з мільйонами лір залишив Палермо, перед ним їхали три розвідувальні джипи, у кожному — кулемет і четверо солдатів, і транспортер із двадцятьма чоловіками, озброєними автоматами та гвинтівками. За фургоном їхали дві штабні автівки, по шестеро вояків у кожній. Весь транспорт мав радіозв’язок, щоб можна було викликати підтримку з Палермо або найближчих бараків. Ніхто ніколи не боявся, що бандити нападуть на таку силу — це дорівнювало самогубству.
Караван виїхав із Палермо рано-вранці й зробив першу зупинку в містечку Томмазо-Натале. Звідти звернув на гірську дорогу до Монтелепре. Касир з охоронцями знали, що день буде довгий, тож їхали швидко, дорогою їли салямі з куснями хліба, пили вино з пляшок, сміялися, жартували, і водії джипів попереду опустили свою зброю на підлогу. Але коли караван переїхав через останній пагорб, що вів униз до Монтелепре, вони з подивом побачили, що дорогу перед ними заповнили вівці. Водії направили джипи просто в стадо, охоронці кричали на вівчарів, вбраних у лахміття. Солдатам не терпілося повернутися до прохолоди бараків, добряче пообідати, роздягнутися до білизни й поніжитися в ліжку під час полуденної перерви чи пограти в карти. Ніякої небезпеки в цьому не було: до Монтелепре лишилося всього кілька миль, і там стояв гарнізон армії полковника Луки — п’ять сотень вояків. Вони бачили, як фургон за ними теж увійшов у море овець, та не помітили, що там він і застряг, дорога перед ним не відкрилася.
Вівчарі намагалися розчистити шлях для фургона. Вони були такі зайняті, що не помічали, як сигналить транспорт, як кричать, лаються й регочуть охоронці. Тривогу ніхто не бив.
Але раптом до фургона з касиром наблизилося шестеро вівчарів. Двоє з них дістали зброю з-під кожухів і викинули з кабіни водія та касира, тоді роззброїли обох карабінерів. Інші четверо витягували з фургона ящики з конвертами. Цю банду очолював Пассатемпо, і його звіряче обличчя та жорстокість рухів лякали охоронців не менше, ніж зброя.
У ту ж саму мить схили навколо дороги заповнили бандити з гвинтівками та автоматичними пістолетами. Двом штабним автомобілям позаду прострелили шини, тоді перед першим авто з’явився Пішотта. Він вигукнув:
— Виходьте повільно, без зброї, і ввечері їстимете спагеті в Палермо. Не вдавайте героїв, ми ж не ваші гроші забираємо.