Далеко попереду транспортер та три джипи вже спустилися до підніжжя й збиралися в’їхати до Монтелепре, коли головний офіцер помітив, що за ними нікого немає, навіть овець, які відрізали їх від решти конвою. По радіо він наказав одному з джипів повернутися, іншим дав сигнал рукою від’їхати до краю дороги й чекати.
Розвідувальний джип розвернувся й рушив угору пагорбом, з якого щойно спустився. На півдорозі його зустрів град вогню з автоматів і гвинтівок. Солдатів усередині прошили кулі, джип без водія втратив рушійну силу й повільно покотився вниз, до решти конвою.
Командир карабінерів вистрибнув із джипа й загорлав до вояків у транспортері, наказуючи вишикуватися для перестрілки. Два джипи знялися з місця, наче перелякані зайці, шукаючи укриття. Та вони нічого не могли вдіяти. Не могли ані врятувати фургон, адже він був із другого боку пагорба, ані навіть відкрити вогонь по людях Ґільяно, які пхали конверти з грошима собі до кишень: ті мали перевагу у висоті і їм явно вистачало зброї, щоб відбиватися від нападників. Найкраще, що могла зробити армія, — влаштуватися під прикриттям і палити куди вийде.
Марешалло Монтелепре чекав грошей. До кінця місяця вони в нього завжди закінчувалися, тож зараз він, як і його люди, передчував вечір у Палермо — вечеря в хорошому ресторані з чарівними жінками та друзями. Звуки перестрілки спантеличили його. Ґільяно не міг наважитися напасти на один із патрулів серед білого дня — не з п’ятьма сотнями солдатів полковника Луки поблизу.
Аж раптом від воріт бараків Беллампо пролунав гучний вибух. Один із броньовиків, які стояли в глибині двору, спалахнув оранжевим вогнем. Тоді маресьяло почув гуркіт важких кулеметів із боку дороги до Кастельветрано та узбережного містечка Трапані, а за ним безперервно заторохкотіла дрібніша зброя біля підніжжя гір за містом. Він бачив, як патрулі в самому Монтелепре збігаються до бараків, у джипах і пішки, рятують свої життя, і повільно збагнув, що Турі Ґільяно кинув усі свої сили на гарнізон полковника Луки.
З високої скелі понад Монтелепре Турі Ґільяно в бінокль спостерігав за пограбуванням фургона. Повернувшись на дев’яносто градусів, він бачив бій на вулицях міста, напад на бараки Беллампо й сутички з карабінерами на дорогах до узбережжя. Усі його ватажки впоралися ідеально. Пассатемпо зі своїми людьми забрав гроші, Пішотта знерухомив тил колони, Терранова зі своєю бандою, поповненою новобранцями, напав на бараки Беллампо й атакував патрулі. Ті, хто підпорядковувався безпосередньо Ґільяно, діяли біля підніжжя гір. А Стефан Андоліні, справжній Fra Diavalo, готував несподіванку.
У своєму штабі в Палермо полковник Лука сприйняв новину про втрачену платню з надзвичайним спокоєм, як здалося його підлеглим. Та в душі він аж кипів від люті через те, яким метким виявився Ґільяно, і питав себе, де і як він здобув інформацію про розташування карабінерів. Під час пограбування загинуло четверо солдатів, ще десяток — у бою з іншими силами Ґільяно.
Полковник Лука досі говорив телефоном, отримуючи звіти про втрати, коли до нього увірвався капітан Перенце — його важкі щоки аж трусилися він хвилювання. Йому щойно доповіли, що кількох бандитів поранено, одного вбито, і тіло лишилося на полі бою. Мерця ідентифікували за документами, що він мав із собою, до того ж його впізнали двоє жителів Монтелепре. Це був ніхто інший, як Турі Ґільяно.
Попри всю свою обережність, попри всю розважливість, полковник Лука відчув, як його переповнює тріумф. Військова історія була повна великих перемог і блискучих тактичних маневрів, зведених нанівець дрібними випадковостями. Бездумна куля, якою керувала сама доля, знайшла невловний привид, великого бандита. Та обачність повернулася до полковника. Надто вже велика удача — вона цілком може виявитися пасткою. Але якщо це так, то він піде вперед і схопить того, хто її поставив.
Полковник Лука віддав наказ, підготували колону, якій не могла зашкодити жодна атака. Попереду їхали броньовики, за ними — куленепробивне авто з полковником та інспектором Федеріко Веларді, який наполіг на тому, щоб узяти участь у впізнанні тіла, а насправді мав переконатися, що на ньому немає «Заповіту». За автомобілем Луки їхали транспортери із солдатами, що тримали зброю напоготові. Двадцять розвідувальних джипів, повних озброєних десантників, їхали попереду. Гарнізонові Монтелепре був наказ охороняти дороги до міста й встановити пости в найближчих горах. Піші патрулі, посилені та озброєні, контролювали узбіччя по всій дорозі.