Тож Чезеро Ферра нашорошив вуха й не заплющував очей. Він пригощав випивкою інших таємних членів банди, яких не кинув за ґрати полковник Лука. Він ловив уривки розмов місцевих «друзів друзів», які час від часу навідувалися до нього в таверну на вино й карти. Одного вечора він почув, як вони регочуть і говорять про «тварюку» і «диявола», які були в гостях у дона Кроче, і те, як великий дон перетворив цих страшних чоловіків на співучих янголів. Ферра поміркував над цим і з непомильною сицилійською параноєю дійшов висновку: Пассатемпо та Стефан Андоліні нещодавно зустрічалися з доном. Пассатемпо часто називали «звіром», а Андоліні носив прізвисько Fra Diavalo. Для чого вони мали приватну розмову з доном Кроче в його будинку у Віллабі, так далеко від гірського табору бандитів? Ферра відправив сина-підлітка до будинку Ґільяно з терміновою звісткою, і за два дні йому була призначена зустріч з Турі в горах. Там він усе йому розповів. Молодий чоловік відреагував спокійно, тільки наказав йому зберігати це все в таємниці. Більше Ферра нічого не чув. Тепер, три місяці потому, він отримав черговий виклик від Ґільяно й сподівався почути решту історії.
Ґільяно з бандою сиділи глибоко в горах, там, де їх не дістала б армія Луки. Чезеро Ферра приїхав уночі, Аспану Пішотта зустрів його на домовленому місці й повів у табір. На місце вони прибули рано-вранці, і на них уже чекав гарячий сніданок — вишуканий, накритий на складаному столі зі скатертиною та сріблом. Турі Ґільяно вбрався в шовкову білу сорочку та рудуваті молескінові штани, заправлені у виґлянсувані коричневі чоботи; волосся було свіжовимите й охайно зачесане. Він ніколи ще не був такий гарний.
Пішотту відпустили, Ґільяно з Феррою сіли за стіл. Було помітно, що юнакові незручно. Дуже формально він мовив:
— Я хочу подякувати вам за надану інформацію. Її перевірили, тепер я знаю, що це правда. І це дуже важливо. Але я відправив по вас для іншої розмови. Я знаю, вона вас здивує, і сподіваюся, що не образить.
Ферра налякався, однак ввічливо відповів:
— Ти не можеш мене образити, надто вже я тобі зобов’язаний.
Ґільяно всміхнувся тією щирою, відкритою усмішкою, яку Ферра пам’ятав з його дитинства.
— Послухайте уважно, — мовив він. — Наша з вами розмова — мій перший крок, як ви того не схвалите, більше нічого не буде. Не зважайте на те, що я лідер банди, я нині говорю до вас як до батька Джустіни. Ви знаєте, що вона прекрасна, певно, чимало міських юнаків товчеться біля вашого порога. І я знаю, що ви дбали про її чистоту. Мушу зізнатися, я вперше в житті відчуваю щось подібне. Я хочу взяти вашу дочку за дружину. Якщо відмовите, я й словом цього більше не згадаю. Ви залишитеся моїм другом, а дочка ваша, як і завжди, буде під моїм особливим захистом. Якщо погодитеся, тоді я говоритиму з Джустіною, чи буде це їй до вподоби. Якщо вона скаже «ні», на цьому все закінчиться.
Чезеро Ферра був такий приголомшений, що міг тільки вимовити, затинаючись:
— Дай подумати, дай подумати.
Він довго мовчав. А коли заговорив, у його голосі вчувалася безмірна повага:
— Я хотів би бачити тебе чоловіком Джустіни більше, ніж будь-кого іншого. І знаю, що мій син Сільвіо, хай Господь упокоїть його душу, зі мною погодився б. — Тут він знову почав затинатися. — Я боюся тільки за її безпеку. Якби Джустіна стала твоєю дружиною, полковник Лука знайшов би привід кинути її у в’язницю. «Друзі друзів» тепер вороги тобі, й можуть зробити їй зле. Ти мусиш утекти до Америки або ж померти тут, у горах. Я не хочу, щоб вона стала юною вдовою, пробач мені мою відвертість. Однак це й тобі ускладнило б життя, ось що мене турбує найбільше. Щасливий наречений не такий обачний до пасток, не такий уважний до ворогів. Шлюб може призвести до твоєї смерті. Я говорю чесно з моєї поваги й прихильності до тебе. Це все можна відкласти до кращих часів, коли ти знатимеш більше про своє майбутнє й розплануєш його розсудливіше.
Договоривши, Ферра пильно стежив за Ґільяно, чи не розгнівав він його.
Але Турі тільки засмутився, і Чезеро впізнав у цьому розчарування закоханого. Це так вразило його, що він поривчасто додав:
— Я не відмовляю тобі, Турі.
Ґільяно зітхнув.
— Я про все це думав. Ось який у мене план. Я одружуся з вашою дочкою потай, церемонію проведе абат Манфреді. Ми одружимося тут, у горах, деінде мені буде надто небезпечно. Але я все влаштую для того, щоб ви з дружиною прибули разом із дочкою й засвідчили наш шлюб. Джустіна залишиться тут, у мене, на три дні, тоді я поверну її додому. Якщо вона стане вдовою, я лишу їй достатньо грошей для того, щоб почати нове життя, тож вам не доведеться хвилюватися за її майбутнє. Я кохаю вашу дочку, я захищатиму й плекатиму її все її життя, а в найгіршому разі забезпечу її майбутнє. Але одруження з таким, як я, — це все одно ризик, і, як дбайливий батько, ви маєте право відмовитися ризикувати нею.