Чезеро Ферра був надзвичайно зворушений. Юнак говорив так відверто, так просто. І з такою надією. Однак він подбав про головне — забезпечив майбутній добробут його дочці, захист від життєвих негараздів. Ферра встав з-за столу, щоб обійняти Ґільяно.
— Благословляю тебе, — мовив він. — І поговорю з Джустіною.
Перш ніж піти, Ферра сказав, що був радий надати корисну інформацію, і був ошелешений тим, як змінилося обличчя Ґільяно. Його очі наче розширилися, красиве обличчя застигло, немов білий мармур.
— Я запрошу Стефана Андоліні та Пассатемпо на весілля, — сказав він. — Там і розв’яжемо це питання.
Ферра тільки пізніше збагнув, що це дивне рішення, якщо вже шлюб мав бути таємницею.
На Сицилії не було нічого дивного в тому, щоб дівчина вийшла за чоловіка, з яким і хвилини наодинці не провела. Коли жінки сиділи біля будинків, неодружені завжди сідали боком, ніколи відверто не витріщалися на вулицю, інакше про них ішла слава розпусниць. Юнаки-залицяльники могли поговорити з ними хіба що в церкві, де дівчата перебували під захистом Діви Марії та холодних поглядів своїх матерів. Якщо юнак закохувався в чийсь профіль чи кілька зронених у церкві слів, він мав викласти свої наміри в листі, складеному за всіма правилами. Усе було серйозно: часто для написання листа наймали професіоналів, бо слідом за хибним тоном цілком міг статися похорон, а не весілля. Тож те, що Турі Ґільяно освідчився Джустіні через батька, не було чимось незвичайним, попри те, що він ані слова не сказав дівчині про свої почуття.
Чезеро Ферра не сумнівався у відповіді Джустіни. Маленькою вона завершувала свої молитви словами «І порятуй Турі Ґільяно від карабінерів», пізніше завжди охоче бігала зі звістками до його матері Марії Ломбардо. А коли розійшлася новина про тунель, який вів до будинку Ла Венери, Джустіна просто лютувала. Спочатку батьки подумали, що гнів викликав арешт жінки та батьків Ґільяно, але тоді зрозуміли, що то були ревнощі.
Тому Ферра міг передбачити доччину відповідь, тут не могло бути несподіванок. Але те, як вона зустріла цю новину, шокувало її батька. Дівчина хижо всміхнулася, наче сама спланувала це зваблення, наче знала, що може підкорити Ґільяно.
Глибоко в горах стояв замок норманів — уже майже руїна, де двадцять років ніхто не бував. Ґільяно вирішив влаштувати там весілля й провести медовий місяць. Він наказав Пішотті виставити навколо замку озброєний периметр, щоб жоден напад не міг заскочити пару зненацька. Абат Манфреді виїхав з монастиря у візку, запряженому віслюком, а тоді бандити Ґільяно пронесли його гірськими стежками в паланкіні. Він був дуже радий побачити в замку приватну капличку, хоча все цінне й дерев’яне звідти давно вже винесли. Однак саме голе каміння було прекрасне, як і камінний вівтар. Абат насправді не схвалював рішення Ґільяно одружитися, і коли вони обійнялися, він жартома завважив:
— Ти б краще дослухався до старої приказки: «Той, хто грає один, ніколи не програє».
Ґільяно засміявся й відповів:
— Але ж я мушу дбати про своє власне щастя. — І додав одну з улюблених абатових селянських приказок, якою він завжди виправдовував свої брудні схеми: — Не забувай, святий Йосип спочатку зголив власну бороду, перш ніж голити апостолів.
Це покращило абатові настрій. Він відчинив скриньку з документами й простягнув Ґільяно його свідоцтво про шлюб — дуже красиве, із середньовічними каліграфічними літерами, виведеними золотим чорнилом.
— Шлюб буде записаний у книгах монастиря, — мовив абат. — Але не турбуйся, ніхто про це не знатиме.
Наречену з батьками привезли на віслюках ще минулого вечора. Вони переночували в кімнатах, які люди Ґільяно розчистили й обладнали ліжками з бамбука та соломи. Ґільяно було боляче від того, що його власних батьків немає на весіллі, але за ними пильно стежив спеціальний загін полковника Луки.
На весіллі були тільки Аспану Пішотта, Стефан Андоліні, Пассатемпо, капрал Сільвестро та Терранова. Джустіна перебралася в ту білу сукню, у якій досягла такого успіху в Палермо.
Вона всміхнулася Ґільяно, і він був вражений сяйвом цієї усмішки. Абат провів коротку церемонію, і всі вийшли на галявину замку, де вже був накритий стіл: вино, хліб, холодне м’ясо. Усі швидко поїли й підняли тост за наречених. Зворотний шлях був небезпекою для абата та чоти Ферр: усі тривожилися, чи не заблукає в ці краї патруль карабінерів, з яким бандитам-охоронцям доведеться влаштувати бій. Абат хотів рушити якнайшвидше, але Ґільяно затримав його.