— Здається, настав час висловити моє останнє припущення, друзі!.. Отже, підозрюю, що бульбашку повітря було впущено у вакуум навмисне!
Тарабкін замахав руками, наче відганяючи лиху примару:
— Ви жартуєте, друже?! Хто, скажіть мені, хто був би в цьому зацікавлений?! Адже це — страшний злочин!.. Хто з нас хотів би знищити те, що так самовіддано створював протягом довгих років?!
— І все ж я гадаю, що бульбашку було впущено у вакуум навмисне! — вперто повторив Дамбурі. — Пропоную запитати Йонеса по радіо, чи розбирав він манометр?
— Я проти! — сухо заперечив Тарабкін. — У Йонеса хвора мати, йому зараз не до цього. Він відповість на запитання, коли повернеться. А про лихі наміри з його боку не може бути й мови. Я знаю його вже шість років, і знаю добре. З яким захопленням він працював над проблемою продовження життя людини! З якою старанністю й наполегливістю проводив найскладніші, найвідповідальніші досліди… Ні, друзі, Йонес на це не здатний… Та й взагалі хто б міг зробити це тепер, коли на Землі вже не існує капіталізму, коли немає ненависті між народами й людьми?
— Бачите, Олександре Івановичу, у нас, в Америці, вважають, що ще не настав час абсолютної безпеки, що необхідна пильність… Чи ви гадаєте, що колишні експлуататори вже вимерли або цілком переродились? А може, в якогось з них ще лишилась в серці звіряча ненависть до людства й шалена жадоба знову захопити владу?
Всі поглядали на академіка Дамбурі здивовано й недовірливо, проте ніхто не заперечив. А він посміхнувся невесело:
— Ну, то почекаємо, що скаже Йонес.
Розмова поступово перейшла на інші теми, потім гості розійшлись.
Тарабкін довго стояв мовчки, поринувши в глибоку задуму. Слова академіка Дамбурі викликали в ньому почуття протесту: не хотілося навіть припускати, що в новому світі — світі без визиску й експлуатації людини людиною — може знайтись такий чоловік, який безжалісно зруйнує плід яскравих мрій і дерзань, виступить не тільки проти людства, а навіть проти самого себе. Весь колектив інституту об'єднаний світлою метою — продовжити життя людини, подолати передчасну смерть. Невже ж… Ні, цього не може бути!
Щоб трохи розважитись, академік вирушив на свою улюблену прогулянку по залах інституту.
В анатомічній академік зупинився біля асистентів, які готували тіло неандертальця до бальзамування. При погляді на нерухоме волохате тіло йому стало моторошно. Одна-єдина бульбашка повітря перешкодила здійснити дерзновенний, неоціненний дослід, вщент розвіяла мрію стати віч-на-віч з своїм далеким предком, первісною людиною…
— Ну, що ж… — сказав академік скоріше до самого себе, ніж до асистентів. — Почнемо все заново.
Академік підійшов до відеофону і набрав номер. На екрані з'явилось обличчя білявої дівчини — чергової з центральної станції зв'язку.
— Олю, будь ласка, викличте Арктику і попросіть від мого імені Бергера, щоб приготували крижину з тілом льотчика. Ми прилетимо її забрати.
— Гаразд, Олександре Івановичу… Почекайте хвилиночку, щойно дзвонив з аеродрому академік Дамбурі і просив переДати вам його пробачення за те, що він проти вашого бажання викликав Йонеса… Уявіть собі, Олександре Івановичу: Йонеса не існує…
— Не існує?! — стурбувався академік. — Як це?.. Що ж з ним трапилось?
— У місті, куди він вилетів, ніхто його не знає, ніякої матері там у нього немає. Він там не народився і не жив ніколи, Йонес — вигадане ім'я…
Розділ IV
Говорить Проксима Центавра
Вже кілька років академік Чан-су живе на Місяці. За дорученням Всесвітньої Академії наук він керує великою астрономічною обсерваторією на Північному полюсі нашого супутника. Робота така цікава, щодня розкривається так багато невідомого, недослідженого, нового, що співробітники мусять повсякчас нагадувати невгамовному академіку, що відпочивати слід за земним, а не місячним календарем, де одна доба триває майже місяць.
Сьогодні Чан-су має вихідний день, — звісно, за земним календарем, — і він вдома.
Крізь велике вікно на нього дивиться чорне небо, край якого сяє Сонце, затягнуте вуаллю палахкотливого полум'я корони. Скелі, рівнини й кратери Місяця яскраво освітлені, а на небі — мільйони зірок. Вони зовсім не мерехтять, а сяють спокійно й яскраво, ніби намальовані на чорному небосхилі. Низько над обрієм нерухомо висить велика куля. Це — Земля.
Земля… Саме до неї й прикутий зараз погляд академіка Чан-су.
З півкулі, зануреної в пітьму земної ночі, випромінюється сяйво тисяч вогнів. Це — свідчення сили й величі людини. Континенти, моря й хмари на освітленій частині планети — як барвиста палітра художника. Повітряна оболонка туманить контури великого глобуса, і все ж видно, як на темно-блакитній поверхні Атлантичного океану сліпучо виграє відображення Сонця. Майже вся Європа затягнута хмарами.
Чан-су відірвав погляд від Землі, подивився на годинник. На його батьківщині, в Китаї, зараз саме полудень. Отже, пекінська телевізійна станція починає свою передачу. Треба ввімкнути телевізор.
Насамперед — репортаж з Сахари. Кілька годин тому було закінчено будову тридцятої атомної електростанції для величезної насосної споруди. Дві третини колишньої пустелі вже стали родючими… Потім апарат переносить глядачів на Крайню Північ, в район робіт експедиції по отепленню Арктики… А слідом за тим на екрані з'являється перспектива великого залу.
Телевізійна камера швидко наближається до прозорої скляної призми, всередині якої спить ставний чоловік. Його груди повільно підводяться й опускаються. Рот — напіврозтулений.
— Знайдений у кризі Арктики льотчик, соратник Амундсена, — живе! — урочисто звучить голос диктора. — Наука святкує ще одну перемогу над смертю… Слава академіку Тарабкіну та всім працівникам його інституту!
Чан-су присувається ближче до телевізора. А на екрані з'являється обличчя академіка Тарабкіна.
— Так, льотчика Северсона нам пощастило повернути до життя… — спокійно й зосереджено каже академік. — Ми ще тримаємо його на штучному сні; попереду в нас ще багато клопоту і тривог, але в найголовнішому ми вже перемогли…
Від радісного хвилювання на очі Чан-су навернулись сльози. Він вимкнув телевізор, ліг на канапу. Думкою полинув через космічний простір до академіка Тарабкіна, у Москву, що ото зараз горить ясною зорею на неосвітленій півкулі великого глобуса.