«Може, увімкнути?» Северсон обережно торкається гранчастих ручок на бічній поверхні скриньки. Він вагається, боячись потурбувати кого-небудь, але спокуса перемагає.
Тихенько клацнув вимикач. Збігло кілька секунд, і з'явився ще один приємний сюрприз: на протилежній стіні повільно вималювалась світлова картина.
«Ага, це не радіо, а фільмоскоп!» — говорить сам до себе Северсон, з цікавістю поглядаючи на широку квітучу рівнину. Над темною зеленню лісу видніється єгипетський сфінкс, а за ним — піраміда.
Северсон закліпав очима і ущипнув себе за руку: картина — рухлива! На передньому плані коливаються під вітром пшениці, вдалині між кущами пересуваються люди.
Значить, це не фільмоскоп, а кінопроектор. Мабуть, зараз демонструється якийсь фантастичний фільм, бо звідки ж візьмуться квіти перед мертвими очима сфінкса, що споконвіку стоїть серед голої мертвої пустелі?
Картина на стіні повільно змінюється. З'являється канал, що тягнеться в неозору далину, а на ньому — корабель. І знову сфінкси та піраміди серед зелені.
«Однак оці кіношники — неабиякі штукарі! Все здається зовсім правдоподібним, а насправді — трюк!»
Тепер на стінці з'являється детальний кадр: кілька засмаглих людей у білих капелюхах махають до когось руками. На привітання відповідає водій якоїсь гігантської машини, що має довгу, як у бронтозавра, шию і ковтає пісок…
Картина розпливається, і на стінці з'являється постать красивої дівчини. Здається, вона дивиться 'просто на Се-версона. Відкриває рот, ніби щось говорить, але її не чути.
«Хороша річ, оце домашнє кіно! — думає Северсон. — Фільм майстерно розмальовано. Але навіщо режисер вибрав таку нездійсненну тему? Він, мабуть, ніколи не бачив пустелі… Озеленити її — все одно що виростити квіти на Північному полюсі…»
Северсон міркує й міркує, аж поки, нарешті, знову засинає, йому сниться, що він дома і дбайлива мати кладе його в ліжко, ніжно шепоче: «На добраніч!»
Северсон з зусиллям розплющує очі. В приміщенні темно, тихо. Мабуть, йому все це тільки приснилось.
В сусідній кімнаті хтось голосно розмовляє. До дверей наближаються кроки.
«Нарешті дізнаюсь, де я…» — думає Северсон і заплющує очі, прикидаючись, ніби спить.
До ліжка підходять кілька чоловік, — мабуть, лікарі. Один з них бере Северсона за руку, рахує пульс у нього на зап'ясті.
— Северсон, спите?.. — лунає тихе запитання чистою норвезькою мовою.
«Отже, слово «Северсон» має бути моїм іменем? — думає Северсон, повільно розплющуючи очі. — Звісно, вони не знають, хто я. Мабуть, мене знайшла чужа рятувальна експедиція».
Він мовчки дивиться на відвідувачів. Всі в білих халатах, а на нижній частині облич — маски. Так, це лікарі.
Северсон схопився за поруччя ліжка, підвівся. Хотів привітатись, але язик не корився йому.
— Не напружуйтесь, Северсон! Лежіть спокійно, вам ще треба трошки зміцніти, — посміхається до нього білява дівчина, голос якої йому вже знайомий.
— Д-де… де я? — мимрить пацієнт, напружуючи всі сили.
— У добрих людей, друже. Але зараз не сушіть собі мозок, ми все пояснимо вам згодом. Отой сон серед криги не минув для вас безслідно, однак тепер уже все гаразд. І мова у вас відновиться.
— А… А… Амундсен… де… він?
— Все гаразд. Ми вже послали повідомлення і на вашу батьківщину… Як ви себе почуваєте? Чи не болить де у вас?.. Не відповідайте, показуйте рукою.
Пацієнт посміхнувся і похитав головою.
— Чи ви не голодні?.. Уже настав час вчитись їсти самостійно! — пожартувала дівчина. — Я змусила вас трохи поголодувати, а тепер спробуйте тримати ложку самі.
Пацієнт на знак згоди кивнув головою і знову посміхнувся. Він марно намагався пригадати, як і коли його годували.
— А з цим поводяться ось так… — дівчина схилилась до скриньки і покрутила дві перші ручки.
На протилежній стінці знову з'явилась кольорова картина. Цього разу це був кадр з якоїсь опери, і співаків було не тільки видно, а й чути! Картина була настільки рельєфна, що Северсонові здалось, ніби він дивиться на сцену крізь широке вікно.
— Вам щастить, друже! — посміхнулась дівчина. — Саме передають сучасну норвезьку оперу… Ну, дивіться, слухайте, а ми підемо.
Попрощавшись з лікарями, Северсон зручніше вмостився у ліжку, задивився на яскраву, кольорову картину.
«Передають…» — подумав він раптом. Дівчина йому сказала, що норвезьку оперу передають. Як це?.. Може, передають автоматичні кінокамери?
На екрані проступали то загальні плани, то детальні кадри окремих співаків. Лунала красива своєрідна музика. Однак Северсон дивився й слухав неуважно. В ньому прокинувся колишній запал дослідника.