Залишена напризволяще людина опустилась на землю. Повільно оглянулась.
Ящір все ще не ворушився. Він тільки трохи підвів голову і провів очима вертоліт. Потім раптом повернувся, швидкими рухами поплив до куща сіро-блакитних водоростей, що поросли очеретом та хвощами, проглинув його. Сполохав кількох птахів з дуже великими дзьобами й перетинчастими крилами. Як стріли, шугнули вони в повітря і закружляли над його головою. Ящір не звертав на них уваги, чвалаючи далі до маленької ковбані, в якій росли такі самі сіро-блакитні водорості.
«Дивно… Вони мають такий самий колір, як і наші скафандри…» — чомусь промайнуло в думці Северсона. Він був такий зайнятий ящером, що аж здригнувся, коли над ним зашелестіли пропелери вертольота. Машина приземлилась. Одразу ж відчинились дверцята кабіни, і в них з'явився блідий як смерть Фратев.
— Пробачте, товаришу, що я вас так по-зрадницькому покинув. Я, нещасний, лишив вас на вірну погибель… — говорив він у розпачі. — Не знаю, що зі мною трапилось… Раптом кров ударила мені в голову, я втратив розум…
— Лайфе, іди швидше сюди! — вигукнула Алена з кабіни управління.
Як тільки Северсон зайшов, вона обняла друга. Тихо прошепотіла:
— Любий, не гнівайся на нього…
У Фратева на лобі напнулися багрові жили. Северсон нахилився до нього і лагідно поклав руки на плечі:
— Це нічого… Нічого… Це може статися з кожним з нас…
Ящір весь час даленів і нарешті зовсім зник з поля зору в заростях дивних велетенських хвощів, які подекуди стирчали просто з води.
— Поки ящір повернеться, я встигну дослідити озерце під водоспадом… — промовив Фратев. Очі в нього так гарячково палали, що Алена аж злякалась.
— Не дозволю! — сказала вона рішуче.
— Піду! — вигукнув Фратев з упертістю. — Моє життя втратило вартість, я все одно негідник. А внизу мучаться троє чесних людей… Вони загинуть…
Запала напружена тиша. Тільки водоспад співав свою нескінченну пісню.
— Занурюсь краще я! — сказав нарешті Северсон.
— І я з тобою, — схопила його за руку Алена.
— Ні, ні, цього я не допущу! — закричав Фратев і сперся спиною об дверцята кабіни, щоб ніхто не зміг вийти. — Я повинен спокутувати свою провину.
Северсон з хвилину дивився на нього безпорадно, потім знизав плечима:
— Гаразд. Але при щонайменшій небезпеці дайте знак — витягнемо.
Фратев прикріпив до ноги скриньку з інструментами і не затримуючись скочив у воду. Трос, до якого він був прив'язаний, замалим не потягнув Алену й Северсона.
— Мені здається, в нього гарячка… — глухо сказав Северсон. — Ти бачила його очі? Чи не збожеволів він часом?
Алена мовчки похнюпилась. По щоках у неї повільно збігали сльози.
— Тільки б з ним нічого не трапилось… Ти почув дзвінок? — здригнулась вона.
— Ні, то причулось. Заспокойся, люба!
А Фратев тим часом майже досягнув дна. Вируюча вода крутила його так, що він не міг схопитись за скелю, яка перегороджувала потік. Ось він опинився так близько біля гострого кам'яного шпиля, що в безнадії заплющив очі і, тамуючи подих, чекав удару.
Нарешті вир шпурнув його до куща водоростей, де можна було затриматись. Він зліз по них до дна і ухопився ногами за великий камінь. Увімкнув прожектор на скафандрі, напружено вдивлявся у зеленкуватий півприсмерк вируючої води.
Ніде ані найменшого сліду літака. Природно було б визнати, що його припущення виявилось хибним, але Фратев, сам не розуміючи навіщо, почав сигналити прожектором; безрезультатно повторивши світлові сигнали кілька разів, він заплакав:
— Коли б були живі, то відповіли б. Літак розбився об дно, всі загинули…
І раптом Фратев побачив чиїсь очі. Так, так, вирячені великі очі, які дивились на нього холодно й злісно. Він нахилив прожектор і закам'янів: поміж камінням причаївся велетенський краб з довгими зубчастими ногами й потворною головою. У Фратева по спині пробіг мороз, на чолі виступив холодний піт; він вже схопився за кнопку дзвінка… але якась сила зненацька потягла його вгору. Не встиг він опам'ятатись, як опинився у вертольоті. Загув мотор. Машина піднялась у повітря.
— Бачите? — кинув Северсон у бік віконця.
Поспіх був виправданий: до водоспаду швидко наближався ящір. Скидалось на те, що він чимось наляканий: потвора лізла, не вибираючи дороги, спотикалася об повалені стовбури хвощів, часом занурювалася в ковбані. Коли ж ящір наблизився до острівця, порослого яскраво-зеленою травою, грунт під ним раптом почав провалюватись. Тварина судорожно смикалась, била довгим хвостом, аж бризки летіли на всі боки, але трясовина засмоктувала її все глибше й глибше. Якийсь час ще виднілась потворна голова з виряченими очима, але, зрештою, в череві бездонної трясовини зникла й вона. Все це тривало хвилин зо три, не більше.