Його перенесли до літака і поклали на підлогу.
— Зроби йому аналіз крові, коли б він, бува, не отруївся! — сказав Мак-Гарді.
Результат дослідження був надзвичайним: в крові Крауса виявився великий процент алкоголю.
— Нічого не розумію! — знизав плечима Мак-Гарді. — Не віриться, щоб квартяни при першій зустрічі дали йому горілки! Але все-таки де ж він її взяв?
— А чому ти не віриш? Цілком можливо, що за нами стежать вже давно, а на нього чекали в джунглях, щоб напоїти…
— Почекаємо, поки прочумається, — може, потім нам розповість більше. П'яному чого тільки не приверзеться! Але якщо він таки зустрів квартян і вони й справді гостинні люди, — можемо їх не дуже боятись. Що скоріше потрапимо до їхнього селища, то краще.
«Ластівка» знову рушила в путь. Ріка повертала то ліворуч, то праворуч. Високі гори, повз які втікачі пропливали раніше, губились у сріблястому тумані над обрієм. Широко й далеко простягалась неозора долина. Праліс на правому березі рідшав, поки нарешті не перетворився на степ з окремими кущами та уламками скель.
Грубер облупив банан і вже відкрив був рот, щоб вкусити, як раптом Мак-Гарді зупинив його:
— Не їж! Хіба ти знаєш — може, це якась отрута? — Краус їх їв. Поглянь — в оцій в'язці кількох бананів не вистачає. А я не бачив свіжих фруктів мало не десять років. Візьми й ти.
— Як собі хочеш! — одрубав Мак-Гарді. — Але коли тобі буде погано, не бігай за мною. І не забувай, що ти — спостерігач на «Ластівці».
Грубер швидко підніс до очей бінокль і з повним ротом сказав:
— Банани чудесні й апетитні, як горілка. У мене таке враження, що Краус… так, так!.. Сп'янів саме від цих бананів! А квартян він просто вигадав. І мені це вже лізе в голову… Бачу перед собою квартянське селище…
— Ви обидва збожеволіли! Казав я тобі, щоб ти цих бананів не їв! — Мак-Гарді вирвав у нього з рук бінокль і скерував на затоку, до якої вони наближались.
У полі зору справді з'явились будови квартян.
Мак-Гарді повернув «Ластівку» на дев'яносто градусів, швидко попрямував до лівого берега. Річка в цих місцях утворювала два крутих повороти, щось ніби латинське «S». Загадкове селище розташувалось посеред півострова, який утворювала верхня частина закруту.
Лівий берег і вся нижча частина півострова поросли джунглями, так що селище незабаром знову зникло з поля зору втікачів.
«Ластівка» ткнулась у пісок. Над її крилами звисали широкі крони химерних дерев.
Мак-Гарді довго озирався на всі боки. Не помітивши нічого підозрілого, відчинив дверцята літака і вийшов на берег.
— Іди сюди, та годі вже тобі їсти ті банани! — сказав він роздратовано.
— Чи не можна трохи ввічливіше, колего! — буркнув Грубер, не рухаючись з місця.
Мак-Гарді сів на гілку, яку звалив на землю вітер. Прислухався.
В цю мить Грубер почав голосно співати. У Мак-Гарді вся кров ударила в голову. Він зламав з гілки, на якій сидів, міцний сухий дрючок і побіг до літака. Розмахнувся. Ударив. Грубер безсило впав на підлогу, ані писнувши.
Переляканий Мак-Гарді кинув геть палицю і почав термосити Крауса, але той і не поворухнувся. Не допоміг навіть холодний душ: п'яний Краус продовжував лежати нерухомо, — так само, як і Грубер.
Тим часом оранжеве сонце зайшло. Хилилося до обрію й жовте. Тільки кривава Проксима сяяла просто над головою.
Над пустельним степом з'явились хмари. Спочатку — кілька білих баранців, потім — купи, а слідом за ними загрозливо поповзли по небу цілі темні вали.
Літак почало розхитувати вітром.
Мак-Гарді швидко припнув «Ластівку» до стовбурів, щоб її не спіткала під час бурі така ж доля, як у першу ніч після приземлення, і сів на березі.
Різкі удари вітру пробудили Крауса. Він зляканим поглядом обвів кабіну, побачив на підлозі Грубера.
— Що це таке? Де ми? Що сталось? Ніхто не відповів йому.
Краус швидко встав і вибіг з літака. На березі його зустрів в'їдливим сміхом Мак-Гарді:
— Очуняли вже, пане? А що поробляють ваші квартяни?.. Чи не покликали вони нас на вечерю та на нічліг? Як бачиш, наближається буря.
— Які квартяни? Що це ти мелеш?
— Але ж ти запевняв, що розмовляв з квартянами. Чим вони тебе так напоїли?
— Нічого не знаю! — підозріливо глянув на Мак-Гарді Краус. — Що трапилось? Чому Грубер непритомний?
— Обпився так само, як і ти, бананами, які тобі дали квартяни.
— Мені здається, що п'яний — ти! Стривай, однак… Я таки щось пригадую… Банани я справді їв.
— Зараз нема часу згадувати — поглянь на небо! Ми повинні десь тут знайти безпечне пристановище. І завітаємо також до селища. Воно недалеко звідси.