— А може, все селище керується на відстані… Можливо. А втім, переконаємось в цьому, коли побуваємо там.
— Зачекай! Мені ось що спало на думку: а чи не можуть бути квартяни мікроскопічно малими?
— Філософствування тут не допоможе. Зараз ми повинні якнайшвидше повернутись на «Ластівку». Приблизно через півгодини наші колеги почнуть передачу для людей Землі. Мене цікавить, що сьогодні нового у підземному житлі.
Розділ XIII
Небезпечний сусіда
«Стріла» прибула до «Променя».
Чан-су вийшов назустріч Фратеву. Він був підкреслено серйозний: його чоло перетинали три різкі зморшки, незмінна посмішка зникла.
— Я щойно хотів викликати Навратіла, бо піймав з Землі дуже важливе повідомлення… Страшне! — сказав він скрушно. — Всесвітня Академія наук надсилає нам його вже кілька тижнів з допомогою гравітаційного передавача. Прочитайте! — простягнув він Фратеву аркуш паперу і тремтячою рукою провів по своєму чорному волоссю.
— Астрогравіметр працює?! Це надзвичайно!.. Нарешті зв'язок з Землею!.. — зрадів Фратев. Але вже після першої прочитаної фрази його піднесення змінилося пригніченістю. — А чи це не помилка? Чи можливо це взагалі?.. — він почав читати знову. — «Мак-Гарді і Грубер — злочинці…» …Сто чортів! Уміли прикидатись!.. А хто ж може бути отой третій?
— Звідки я можу знати? — гірко посміхнувся Чан-су. — Можливо, я…
— Або я… Кляте братство негідників!
Фратев нахилився до круглого віконця і задивився на гігантську кулю — на Кварту, що нерухомо висіла на зоряному килимі неба.
Чан-су став поруч нього, схвильовано забарабанив пальцями по шибці:
— За астрогравіметром весь час наглядав Мак-Гарді. Цілком можливо, що він прочитав повідомлення Академії і разом з двома іншими «братами» завбачливо втік під тим приводом, що їде нібито вивчати ріку Надію.
— Ви праві, це цілком можливо. Але я скоріше припустив би, що «Ластівка» потонула десь у трясовині під водоспадом. Кола б ви бачили той підступний край!.. Природа їх покарала за нас. Але це, однак, означає, що отим третім був Краус. Пригадую, що взяти участь у дослідницькій експедиції по Надії виявив згоду Мак-Гарді, а зразу ж за ним Краус, який потім висунув Грубера. — В такому разі моє. припущення вірне. Злочинці втекли і ховаються десь на Кварті. Місця для них там досить, адже планету ми ще не знаємо. Я зараз повідомлю про це Навратіла і Молодінову, хай вони вирішують, що робити. А ви тим часом подивіться на контрольним запис астро-гравіметра, я його ще не весь проглянув. Можливо, на стрічці знайдете ще й інші важливі повідомлення…
Фратев пішов до обсерваторії і почав повільно перемотувати контрольну стрічку. Риска… крапка… риска… риска…
— «Увага, увага!..» — знову і знову повторювалось повідомлення.
І тільки після десятого повідомлення Фратев наткнувся на інший текст:
— «…Чекаємо на швидку відповідь. Передаємо вам настанову, як побудувати передавач, що працюватиме за принципом використання гравітаційного поля…»
Фратев швидко витягнув з кишені блокнот і почав переписувати…
— Знайшов що-небудь? — запитав Мак-Гарді Крауса, який причалив гумовим човном до берега.
— Куди не глянь — нічого нема! — розчаровано відповів Краус. — Рівнина, рівнина, скрізь сама рівнина. Мабуть, треба повернутися в гори, бо доброго притулку тут, видно, не знайдеш. А де Грубер? Ще не повернувся?
— Ні. Я сам нетерпляче па нього чекаю. Казав, що тільки огляне джунглі в найближчих околицях. Сподіваюсь, що з ним нічого не скоїлося. Пострілів не було чути, а, настільки я його знаю, він стріляв би, мов шалений, при першому ж натяку на небезпеку.
Не встиг він це промовити, як із заростей прожогом вискочив Грубер. Обидва чоловіки злякано озирнулись.
— Нещастя, нещастя! В селищі «невидимих» — ящери! Велетенські! — Він похитнувся й упав на мілину; його вирячені очі гарячково блищали. — Швидше звільняйте «Ластівку»!
Через кілька секунд всі троє вже сиділи в кабіні, і літак мчав річкою.
— Тримайся лівого берега, щоб нас не побачили із селища! — радив засапаний Мак-Гарді Краусу.
— Піднімись краще в повітря, ящери лізуть за нами… І перед нами вони також, — бурмотів Грубер.
Де? — здригнувся Краус — Де ти бачиш ящерів, покажи! Ану, поглянь, що в нього в сумці, — кинув він головою до Мак-Гарді і зменшив швидкість. — Підозрюю, що він знову напився.
Мак-Гарді схилився над Грубером:
— П'яний як чіп. Чуєш, як тхне?
— Сядь на моє місце, — попросив його Краус. Повільно підвівся з крісла й випростався. — Я розрахуюсь з ним сам. Отже, наш товаришочок потай ходить по банани… — Він різко штовхнув Грубера. — Скільки ти їх з'їв? Говори, бо тямитимеш мене до нових віників!