Край галявинки біля мого житла росли два великі дерева, їхні стовбури були один від одного на відстані близько метра, а крони сплітались воєдино.
Отут я й вирішив побудувати халупу для Франтика і Марженки. Невисоко над землею я з'єднав стовбури дерев дрючком, обабіч нього прикріпив похило вкопані в землю гілки, переплів їх ліанами й покрив дах товстим гладеньким листям. Таким же чином я побудував обидві бічні стіни.
Приятелі дуже уважно стежили за кожним моїм рухом. Франтик, зрештою, почав допомагати мені носити будівельний матеріал, але Марженка тільки вистрибувала навколо та з подивом поглядала то на мої руки, то на всезро-стаючу будову.
Зацікавленість Марженки моєю працею викликала в мене гарний настрій і якусь гордовиту самовпевненість розумної істоти. До запаморочення я мугикав одну свою улюблену пісню… Я недарма згадую про це; пізніше ви дізнаєтесь про цікаву річ.
Як тільки я застелив підлогу хижі сухою травою, Франтик і Марженка з радісним вищанням залізли туди й прикинулись, що сплять. Я не хотів їм заважати і пішов і собі відпочити.
Вранці мене збудив підозрілий тріск у джунглях.
«Друзі ще сплять, а наближається небезпека… Мабуть, це ящір…» — майнула в мене думка. Я вискочив з нори.
У верховітті знову щось затріщало. Я ахнув з подиву. Франтик сидів на дереві і намагався відламати товсту суху гілку. Впоравшись з цим завданням, він кинув дрючок на землю, випростав руки і красиво спустився вниз. Свої перетинчасті крила він використав переді мною вперше.
Схопивши дрючок, Франтик потягнув його до узлісся. Ще не догадуючись, в чому справа, я йшов за ним назирці.
На мене чекала велика несподіванка: поміж двох стовбурів край галявини Маржеика прикріпляла гілку, — так, як це робив учора я. Працювала вона спритно, хоч деякі її рухи були явно зайві.
Франтик кинув на землю свій дрючок і побіг подивитись на халупу, яку побудував я. Повернувшись, він приладнав принесену «балку» як одвірок.
Ми помінялись ролями: тепер уже я з подивом спостерігав, як Франтик і Марженка зводять хату, — таку ж, яку вчора збудував я. І повинен визнати, що все у них спочатку йшло добре. Так добре, що я був навіть вражений кмітливістю своїх друзів.
Кістяк куреня вони зробили чудесно. Однак коли взялись до стін, то одразу ж заплутались у ліанах так, що ледве могли рухатись.
Я навмисне не поспішав їм на допомогу, щоб дізнатись, що вони робитимуть далі.
Марженка уважно подивилась мені в очі й раптом заспівала: «Фі-фі-фі… фі-фі-фі…» — власне, запищала.
Спочатку я збентежився, але потім зрозумів, що вона хотіла сказати цією мелодією. Мою вчорашню пісню вона поєднувала з побудовою хижі і просила мене, щоб я допоміг.
Я показав, як переплітати ліани. Мої приятелі кілька разів повторили цей складний для них урок і досить швидко засвоїли його. Робота їм сподобалась. Дах і бічні стінки вони переплели так густо, що не лишилось жодної шпаринки. Це мене дуже потішило.
— З часом я їх так навчу, що мені не доведеться й пальцем поворухнути! — сказав я сам собі. — Все робитимуть за мене!
Другої ночі вони побудували ще одну хижу. А потім ще і ще. їх просто не можна було зупинити. Через десять днів на галявині виросло ціле селище. Кінець будівельного запалу в моїх друзів настав тільки через нестачу придатних для будування дерев на узліссі.
Франтик і Марженка довго міняли місце свого мешкання, аж поки, нарешті, поселились постійно в курені, який побудував їм я. Мабуть, з ввічливості. Мене вони прагнули поселити в сусідній хижці. Я відмовлявся. Коли б не трапилось подальших сумних подій, можливо, ми б там жили й досі.
Розділ XXIII
В пеклі
(Продовження розповіді Крауса)
— …Якось після сильної бурі, яка промчала джунглями і повивертала з корінням чимало дерев, я знову згадав про човен, що повис, як мені здавалось, десь у плетиві гілок та ліан.
Нога в мене вже загоїлась настільки, що я ходив вільно, але видиратись на дерева все ще боявся, а тому вирішив скористатись з послуг моїх друзів. Я довго намагався розтлумачити їм на мигах, який вигляд має човен та де його шукати. Франтик і Марженка ретельно повторювали за мною всі рухи, але жоден з них не зрозумів, чого я хочу. Довелось облишити цю справу.
Одного дня я помітив у Франтика й Марженки дивні ознаки неспокою. Погода була чудова: в небі — ні хмаринки; джунглі дихали так тихо, що навіть листя не шелестіло, а мої приятелі чомусь покинули свою халупу і настирливо лізли в моє підземне житло. Довелось пустити їх туди,