— Чорний пасажир! Так, це добре сказано. Ви влучили прямо в яблучко! — засміявся Хотенков. — Щойно відкриту планету так і слід назвати.
— Хто ж її відкрив?
— Важко сказати. Їх було багато: Молодінова, Вроц-лавський, Мадараш, Навратіл…
— Екіпаж «Променя»!.. Це дивовижно! Двічі ми облетіли сонячну систему — і нічого… Прошу вас, не інтригуйте мене більше, розповідайте все, що ви про це знаєте.
— Поки що небагато. Я дістав повідомлення з «Променя» десять хвилин тому, і ще неповне. Воно летіло до нас приблизно шість годин — отже, близько семи годин тому «Промінь» зустрів космічне тіло, яке замалим не спричинилося до катастрофи. Чорний пасажир дістав своє ім'я не випадково. Планета справді, в прямому розумінні слова, чорна. Абсолютно без атмосфери, як наш Місяць, і приблизно така ж на розмір. Її поверхня має дивовижну властивість, яка захистила її від пильних очей астрономів. Вона поглинає сонячне світло. Мабуть, містить в собі великий процент вуглецю і має, найскорше, пилувату структуру. Тому не дивно, що цей Чорний пасажир так довго ховався від нас.
— Я не дивуюсь, що ми його не виявили з наших обсерваторій на Землі та на Місяці, але як могло статись, що його не знайшли навіть наші дослідницькі експедиції? Але чому його не зрадили гравітаційні сили?
— І на це запитання екіпаж «Променя» дав нам відповідь. Чорний пасажир віддалений від орбіти Плутона майже на дві світлові години. Коли наша перша експедиція перетнула орбіту Плутона, десята планета, мабуть, перебувала на протилежному боці сонячної системи. Подібне до цього сталося і під час другої експедиції. Що ж до гравітаційних сил, то вони, через незначні розміри Чорного пасажира, надто малі, щоб мати будь-який вплив на рух Плутона.
Президент Академії знову уважно переглянув знімки десятої планети:
— Отже, треба сердечно привітати нового сусіду й виправити наші недосконалі карти… — сказав він задумливо. — Шкода, що не знаємо його краще. Можливо, він нам розповість дещо з тієї таємниці, якою окутано виникнення нашої сонячної системи. Зрештою не слід виключати тієї гіпотези, що він і є тією відсутньою ланкою в менделєєв-ській таблиці астрономів, яка дасть нам можливість точно визначити закони руху і склад небесних тіл. Коли б ми мали таку таблицю, як хіміки, досить було б виявити біля якогось світила хоча б три планети — то для решти ми могли б з абсолютною певністю лишити вільні віконця, в яких було б точно визначено вагу, швидкість обертання і склад невідомих планет. Нічого не можу вдіяти з собою, — мене раз у раз переслідує думка, що сонячна система і атом мають багато спільного.
— Ви хочете сказати, що наша Земля є звичайним електроном у якомусь гігантському атомі? — посміхнувся Хотенков.
— Цього я не кажу. Але не можна забути й того, що вивчення зоряних систем вже багато разів відкривало нам очі саме в галузі атомної фізики.
Десята планета змусила екіпаж «Променя» помітно змінити план подорожі. Після такої неприємної зустрічі довелось збільшувати швидкість польоту далеко повільніше, аніж це передбачалося раніше. Незабаром виявилось, що обережність була цілком виправдана: кількома днями пізніше «Промінь» зустрівся з подальшим мешканцем Всесвіту. Він блукав один-єдиний у нескінченному просторі. Проте цього разу то була не планета, а комета-заброда. Вона з'явилась зовсім несподівано. Її легеньке, майже нематеріальне тіло заясніло на зоряному небі блакитнуватим сяйвом і зникло з поля зору, не лишивши по собі ніяких слідів.
Астрорадіолокатори та астротелевізори безперервно обмацували простір перед собою. Їх повідомлення були такі ж стислі, як і зазначки астрогравіметра: «Шлях вільний!»
Атомні реактори почали працювати на повну потужність. Швидкість польоту весь час наростала, а разом з тим повідомлення з Землі запізнювались щораз дужче.
— Хай я стану першим возом на Чумацькому Шляху, якщо мені не урветься скоро терпець від цієї швидкості світла! — гарячився інженер Фратев. — Роби що хочеш і як хочеш, а оцих проклятущих триста тисяч кілометрів на секунду не перестрибнеш. Од цього можна сказитись! Радіохвилі повзуть, як слимаки. В нашій сонячній системі ще так-сяк, але куди з ними тепер?.. Привітаєшся до приятеля з Альфи Центавра: «Здоров!» — а тоді чекай понад вісім років, доки почуєш його: «Моє шануваннячко!» Що ж буде, коли ми зазирнемо до протилежного боку Галактики?.. Тільки через сто років дізнаєшся, що в тебе народився син! Ще добре, що ми навчились продовжувати людині життя, інакше про сторічне немовля й не дізнався б!