— Так.
— Чи в порядку трубки, що подаватимуть кров?
— Так.
Гострий погляд академіка затримався на циліндричному скляному резервуарі з кров'ю, в якій монотонно булькав кисень.
— Огляньте ще раз… Бастієн, початковий тиск в резервуарі — тридцять міліметрів, швидкість трансфузії — п'ятнадцять на хвилину. Поступово прискорювати… Ната-шо, в трубках, що проводять кров до мозку, тиск не більший за сто вісімдесят. Пильнуйте!.. Ну — починаємо!
Члени колективу мовчки кивнули головами на знак згоди.
— Бастієн, увімкніть насоси!.. Тиск повітря?
— П'ятнадцять міліметрів.
— Тиск крові?
— Тридцять п'ять… сорок… сорок п'ять…
— Права камера?
— Нормальне навантаження.
— Наташо, знизьте тиск на тридцять п'ять… — сказав майже пошепки Тарабкін, глянувши на манометр. — Введіть кальцій!
Очі всіх були прикуті до екранів контрольних апаратів. І тільки академік пильно дивився на тіло первісної людини, що все ще лежало нерухомо.
Ось ледве помітно ворухнулась грудна клітка.
— Штучне дихання!.. Механічне серце ще не зупиняйте… Наташо, як мозок?
Дівчина припала очима до окулярів рентгенмікроскопа:
— Все гаразд. Ознак гіпоксії немає.
Грудна клітка неандертальця піднялась, впала і знову піднялась.
— Йонес, збільшіть тиск до двохсот двадцяти… А ви — до ста вісімдесяти, — звернувся академік до Наташі.
Дихання пралюдини прискорилось.
— П'ятнадцять подихів на хвилину! — доповів Бастієн.
— Венозний тиск? — запитав академік.
— Сто десять… Гадаю, що ми перемогли.
— Почекайте… — Тарабкін уважно дивився на обличчя неандертальця. — Як мозок?
Наташа схилилась до мікроскопа. Судорожно стиснула важельок управління. Здригнулась.
— Що? — запитав з острахом Тарабкін.
Вона підвела бліде обличчя і затулила його долонями.
— Погляньте самі, Олександре Івановичу… Можливо, я погано бачу…
— В чому справа? — Тарабкін підбіг до мікроскопа. — Тиск в посилачі крові в мозок?
— Сто вісімдесят.
— Венозний тиск?
— Нормальний.
— Чому ж тоді мозок залитий кров'ю?! — Академік ще раз зазирнув у окуляр, метнувся до контрольних апаратів. — Чому мозок залито кров'ю?!
В напруженій тиші тільки гуділи насоси, що нагнітали кров та повітря в тіло пралюдини. Академік схилив голову:
— Марно… Мозок зруйновано вщент… Бастієн, зупиніть штучне серце…
— Не зупиняйте, не зупиняйте! — раптом вигукнула Наташа. — Ми вже добились таких успіхів, що й кров з мозку видалимо!
— Не сподівайтесь на неможливе. Мозок — надто складний орган, його не можна створити штучно. Настав справді кінець, ми повинні з цим примиритись… І все ж я ніяк не можу збагнути, як все це могло трапитись?! — академік поклав руку на плече Наташі. — Не плач, Наташо, ти ні в чому не винна… Слізьми тут не зарадиш. Сьогодні ми ще повинні поступитись перед біологічною смертю. Але ми не здамось. Знову перевіримо все, щоб знайти похибки, яких припустились… Адже зуміли ми оживити тварин, які були на сторіччя законсервовані в кризі?.. Оживимо й людину. Повинні оживити, бо в Арктиці чекає ще один нещасний. Тепер тільки від нас залежить, як довго він чекатиме…
Розділ III
Бульбашка повітря
Другого дня в інституті академіка Тарабкіна терміново зібрались найвидатніші лікарі й фізіологи світу. На запрошення славетного вченого вони прибули до Москви, щоб проаналізувати весь хід операції та визначити причину її невдачі.
— Любі друзі, шановні гості, — звернувся до них академік Тарабкін, відкриваючи цю надзвичайну нараду. — Ви вже знаєте, чому я вас потурбував. Справа дуже й дуже важлива. Треба будь-що встановити, чи припустились якої помилки ми, чи, може, в цьому випадку нам на шляху стала невідома науці перепона, — коротко кажучи, треба вирішити, чи здатні ми нині подолати смерть, що тривала сімдесят тисяч років… Попередній контроль ходу операції ми вже провели. Вся апаратура працює справно… А втім, можете переконатися самі. Ось — контрольна плівка і записи…
Згортки пластмасових і паперових стрічок з численними зазначками й химерними лініями переходили з рук у руки. Уважно розглядаючи та порівнюючи їх з протокольними записами операції, вчені не квапились з висновками. Нарешті норвезький лікар Галльстрем сказав задумливо:
— Все свідчить, що причину невдачі слід шукати зовсім не у надмірному тиску крові, яка подавалася в мозок… проте знімки беззаперечно доводять, що крововилив стався саме через це… Нічого не розумію!