— Але ж ви казали, що пишете щоденник, а його не дають читати нікому, якщо він написаний щиро, — заперечила Алена. — Я, наприклад, його читати не хотіла б. Адже це — ваша особиста річ.
— Так, це правда. Але коли б це було необхідно, я не опирався б, щоб слідчі органи прочитали його.
— Хто ж уповноважив нас, Лайфе, виконувати функції слідчого органу?
— Ми йдемо на це задля спільної справи, — захищався Северсон.
— Все ж я сумніваюся в правильності нашої поведінки, — вагалась Алена.
— Як же ви в такому разі дізнаєтесь, винний Ватсон чи ні?
— Тоді візьмемось за це. І побажаємо собі від щирого серця, щоб підозра виявилась необгрунтованою. Я вже давно стежу за Ватсоном і помітила, що він дуже працьовита людина. В той час, коли всі вчені сидять після чергування в клубі і розважаються, Ватсон наполегливо працює в обсерваторії. Як я помітила, в більшості випадків він клопочеться біля радіотелескопа, — мабуть, шукає нові радіозірки.
— Або ж ловить якісь спеціальні хвилі з Землі… — загадково додав Северсон.
— Хто б їх надсилав?.. Однак, Лайфе, у вас буйна фантазія!
— Може, якийсь спільник… — промовив Северсон і тут же схаменувся: ще одне слово — і він зрадить Дітріхсона та його «Братство сильної руки».
За годину по тому, коли Ватсон заступив на чергування, наші детективи проникли до його каюти. У Алени сильно стукало серце; вона все ще не могла позбутись неприємного відчуття, що поводиться підступно.
Вже в першу мить в каюті було виявлено підозрілі речі.
— Бачите, я був правий! — вигукнув Северсон, піднімаючи догори металеву скриньку з екранами та численними кнопками. — Що це за дивний апарат?!
— Тс-с-с!.. Не кричіть так, щоб нас ніхто тут не застукав! — Алена підійшла ближче. — Гм… Це — потужний приймач з попереднім посиленням… Навіщо Ватсон забрав його з лабораторії?.. Справді, тут щось не гаразд.
В шухлядах настінної шафи Северсон виявив ще цілий ряд предметів, які наводили на тривожні роздуми: кілька касет з фонограмами, звукозаписувальний апарат і товстий блокнот, списаний незрозумілими словами.
— Ось послухайте, Аленко, що тут написано: «вехагете», «есвеелес», «охаогехаім»… «есвеелн», «геха», «вехагете»… Ну, що ви на це скажете?
— А погляньте-но на оці значки, — простягнула йому Алена зошит у цупкій обкладинці. — Це нотні значки… Ля-сі-ля-соль…
— Якщо це ноти, тоді Ватсон позбавлений усякого музичного слуху. Тут немає ніякої мелодії. Найвірогідніше, що це просто шифр!
— Лайфе, Лайфе! Мені здається, що на вас надто впливає романтика пригодницьких повістей! — жартівливо сказала йому Алена. — За хвилину вам здасться загадковим усе. Однак ці апарати й блокнот варті того, щоб на них звернути увагу. Покладіть усе на свої місця, та краще вже ходімо. Порадитись можемо і десь-інде.
В клубі було весело. Навратіл розповідав цікаві історії з Моравської Словаччини — оповідання, які передаються від діда до батька, а від батька до сина: про те, як Францек Пагач обдурив святого Антонічка; як Йожка Несвадбуй чистив вікна сокирою або як на межі, через яку двоє селян доти позивалися, поки втратили свою землю, кожної ночі з'являвся привид.
— Ідіть до нас! — покликав сміючись Шайнер.
— Не чіпайте їх, — хитро посміхнувся Навратіл. — Безперечно, вони хочуть сказати одне одному дещо важливіше, аніж моє базікання. І більшість історій вони вже знають, це мої старі співробітники, я їх завжди пригощаю чимсь схожим.
Алена спалахнула.
— Ходімте до них! — прошепотіла вона.
— За хвилину! — попросив Северсон. — Тільки домовимось, як бути далі.
— Слід було б розповісти Иавратілу.
— Зарано. Можливо, натрапимо на більш важливі речі. Мені спало на думку, як простежити за Ватсоном під час роботи.
— Як?
— З допомогою службового відеофону. Не знаю, як це влаштувати, але, можливо, вдасться.
— Гаразд, гаразд, а тепер — тихше, на нас дивляться. Ідея Северсона з відеофоном була ще авантюрнішою, аніж огляд каюти, проте Алена вже не опиралась. Результати обшуку справді давали право на більш активне втручання.
Здійснення плану забрало багато часу, бо в центральній станції необхідно було зробити такі зміни, щоб можна було коли завгодно вимкнути сигнальну лампу в апараті, яким Ватсон користувався найменше.
Проникнути до центральної станції непоміченим — важкувато: вона була розташована поблизу атомної електростанції, де ні Северсон, ні Алена не чергували. Нагода сипала лише через кілька днів, та й то цілком несподівано. Северсон знову був диктором передачі для Землі. Алена була саме вільна, тому прийшла до студії, щоб допомогти приятелеві.