Ненав'язлива доброта, скромність, небайдужість до інших, — ось ті принципи, які відстоює А. Алексін в повісті «Сигнальники і горністи», повісті, що є втіленням реального життя сьогоднішніх піонерів та школярів: у багатьох містах і селах завдяки благородним справам «сигнальників і горністів» складено безсмертні літописи про героїв, що не повернулися з війни.
Письменник через усю повість проводить тему скромності. Адже людина буває скромною лише тоді, коли має якісь достоїнства. Коли ж достоїнств немає, то й скромності ніде взятися. Тому треба уважніше придивлятися до скромних людей, вважає письменник.
Не боїться А. Алексін говорити вголос і про вади дорослих: далеко не завжди їхні вчинки відповідають високим законам совісті й честі, перед якими і дорослі, й підлітки — рівні у правах. І тут може трапитися, що саме діти стають для дорослих суворими суддями.
Як заклик до небайдужості, заклик бути готовим прийти на допомогу іншому звучать слова письменника: «Будь сигнальником! І щосили сигналь, як тільки покличе життя…»
На схожих моральних позиціях стоять і герої роману лауреата премії Ленінського комсомолу В. Крапивіна «Журавлик та блискавки», роману, як визначив сам письменник, «для дітей і дорослих». Справді, проблеми, які порушено в романі, допоможуть розібратися в складних життєвих ситуаціях дітям, змусять багато над чим замислитися, переглянути деякі власні позиції й погляди дорослих.
На наших очах переступає поріг змужніння головний герой твору В. Крапивіна — Юрко Журавін, Журавлик, Журик. У зіткненні з життєвими незгодами, «чорними блискавками», які неждано вражають у самісіньке серце, мужніє його характер.
Здається, ті чорні блискавки весь час переслідують героя: загибель в автокатастрофі найближчого друга, жорстокість батька, розлука з Яринкою…
І можна було б скоритися нищівним блискавкам, опустити руки, чекаючи нових ударів, та це не в характері Журки. Він вчиться не лише витримувати удари долі, а й протистояти їм, допомагати в цьому іншим.
Відкрита, скерована на правду і совість життєва позиція хлопчака дає йому повне моральне право бути суддею деяким вчинкам дорослих, що допомагає їм глянути на себе збоку, очима своїх дітей, згадати себе, щоб зрештою зрозуміти — моральні принципи і закони підлітка мають таку ж цінність, заслуговують на таку ж увагу, як і особистість дорослої людини.
Трапляється іноді, що прочитаєш якусь книжку і… забудеш. Але твори, що увійшли до цієї книги, сподіваюсь, западуть тобі в серце, в душу, примусять поглянути на, здавалося б, знайомі та буденні речі й явища іншими очима.
І ти відчуєш, що автори розумних і чесних творів не повчають, не наказують, не вимагають, а просто розмовляють з тобою від чистого серця. А відчувши це, зрозумієш, що вони і їхні герої стали тобі близькими друзями, твоїми відвертими співрозмовниками. І тоді ти ще не раз повернешся до цієї книги.
Анатолій КОСТЕЦЬКИЙ.
Переклад з російської Леоніда Лірниченка
За виданням: Алексин А. Мой брат играет на кларнете. — М.: Просвещение, 1983
СИГНАЛЬНИКИ І ГОРНІСТИ
У кожної людини повинно бути ім'я (це обов'язково!) і, можливо, прізвисько (якщо вигадають!). У мене ж на одне ім'я було аж два прізвиська!
Спершу прозвали Горністом. Але на горні я ніколи не грав: бракувало слуху. Багато років минуло з тих пір, а слух у мене так і не з'явився… Різні пісні я й зараз виконую на один і той же мотив.
— Усіх авторів зрівняв у правах! — сумно колись жартувала мама, ніби співчуваючи композиторам.
Вона постійно прагнула співчувати людям. Навіть тим, які, на мій погляд, співчуття не потребували.
— Усі цього потребують, — запевняла вона. — Безхмарних доль нема.
Хмари — ще нічого: від них не буває грози. А над маминою долею двічі збиралися такі хмари, що їй до кінця життя могли б вчуватися громи й блискавиці. Але не вчувалися.
У неї був єдиний брат… Андрійко… Мій дядько. Як тільки я почав дещо розуміти, мама розповіла, що брат її загинув на війні. Було йому всього вісімнадцять — і я услід за мамою називав його просто Андрійком.
У неї був єдиний чоловік. Мій батько… Він теж воював. Але повернувся додому.
— Повернувся, щоб попрощатися, — казала мама.
На фронті батька засипало землею. Його було сильно контужено. Відкопали… Але контузія лишилася в ньому — і через тринадцять років знову засипала землею. Вже назавжди.