Він не бачить Бобо, Арне та Мікаеля Бурфоша, які їдуть на пагорб. Аж поки вони мало не стикаються лобами.
— Ну й чортяка, — зітхає Бобо.
— Ага, — додає Арне. — Та й велосипед уже не дівчачий.
Сікстен та Юнте зі свистом пролітають мимо. І невдовзі опиняються біля синьої скриньки, де Сікстен опускає листа.
— Тепер він піде далі, — каже Юнте.
— Так, лишається тільки чекати відповіді, — каже Сікстен.
ЛИСТ IЗ КАРЛСКРУНИ
Сікстен сидить біля вікна й дивиться на паркувальний майданчик.
Останній тиждень він так сидить щодня в передобідній час.
Він бачить тітку, що несе сумку з продуктами. А ще — чоловіка в кепці, що вигулює свого собаку.
І більше нічого не бачить.
Але за чверть одинадцята з’являється він. Обминає автомобілі на своєму жовтому велосипеді, а спереду в нього висить велика коричнева сумка.
Тоді Сікстен увесь напоготові.
Він чує, як розщіпається сумка. І кроки, що наближаються. Тоді Сікстен тихенько відчиняє двері. Бо в своїй кімнаті солодко спить тато. А на сходах стоїть листоноша і хитає головою.
— Sorry[3], малий, — каже він. — Сьогодні теж нічого. Лише твоєму татові.
Сікстен бере листа й зачиняє двері. Він відразу ж здогадується, що це за лист. Літери на конверті мовби танцюють. А якщо його понюхати, то можна відчути запах парфумів.
— Хто то був? — гукає тато зі спальні.
— Принесли пошту, — відповідає Сікстен.
Але тато вже виходить. Натягнувши на себе свій старенький боксерський халат, він протирає очі, тож не бачить, що Сікстен засовує під футболку.
— Щось цікаве? — питає він.
— Атож, — відповідає Сікстен і махає рекламною газетою. — Цього тижня акція на бройлерних курчат!
— Чудово, — каже тато.
— Ага, — згоджується Сікстен. — Але зараз мені треба збігати в одне місце.
Розкрити конверт він хоче разом із Юнте. Тож їде до нього додому на велосипеді. Конверт лежить біля грудей, і від цього його серце б’ється швидше.
— Чорт забирай, — каже Юнте, коли Сікстен заходить до його кімнати. — Вона все-таки відповіла!
Він протирає окуляри й оглядає конверт.
— Який гарний почерк, — каже він. — Ну що, може, відкриємо?
Хоч відкривають вони не відразу. Спершу випивають по склянці соку. Потім Сікстен іде в туалет.
І аж тоді вони відкривають конверт. Ось що там написано:
Любий Бенні!
Дякую за лист. Я дуже йому зраділа. Не шлю тобі ніякої фотографії. Але ми справді можемо зустрітися. Цікаво було б проїхатися в твоєму нічному автобусі. Щиро дякую тобі за квиток. Добре було б найближчим часом побачитися. Може, зателефонуй мені? І ми домовимося про зустріч. Я живу в Карлскруні.
А внизу було дописано номер її телефону.
Вони прочитали листа тричі, а потім якусь хвилю мовчали.
Сікстен питає, чи Танцівливі Ніжки закохаються в тата. Адже він не такий уже й веселий. А потім питає, чи тато в неї закохається. Бо ж його, здається, не цікавлять жінки.
Однак Юнте страшенно тішиться.
— Вітаю, Сікстене! — каже він. — Я все зрозумів. Тепер нам лишається тільки поговорити з твоїм татом. Ми повинні змусити його подзвонити.
— Так, звичайно, — похмуро каже Сікстен. — Він нізащо не подзвонить.
— Це ще буде видно, — каже Юнте. — У нього просто дрімають почуття. Я щось придумаю.
Потім Юнте хоче, щоб вони пограли в шахи. І щоб Сікстен послухав його новий вірш.
СПЕРШУ ТЕЛЕФОНУЄ ТАТО, А ТОДI СIКСТЕН
У великій кімнаті на маленькому столику стоять чашка кави й склянки соку. А ще там на блюдечку — дармове печиво «Балерина» з крамнички Сліпого Свена. А поруч — купа щотижневих журналів, які Юнте позичив у своєї мами.
— Бери, — каже Сікстен.
— Дякую, — відповідає тато. — Залюбки посмакую.
Потім він вмочує печивко в каву.
Юнте чекає слушної миті й догортує журнал до однієї фотографії. Там жінка в короткій сукні і високих чорних чоботях.
— Як вам Джулія Робертс у «Красуні»? — питає він. — Подобається?
— Я не знаю, що сказати, — відповідає тато.
— Ну, трохи захуда, так? — допитується Юнте. — А подивіться на цю! Зовсім інакша.
Він уже знайшов фотографію Мадонни. Там у неї скуйовджене волосся, великі сережки й безліч браслетів. І чимало оголеного тіла.
— Це Мадонна, — каже Юнте. — До того, як вона проходила курс лікування для схуднення. Правда ж, у неї красиві очі?