— Мабуть, — відповідає тато.
— А ти не проти був би з нею жити? — питає Сікстен.
Тато розхлюпує каву на свою сорочку, забрану з хімчистки.
— З Мадонною? — перепитує він. — З якого це дива мені з нею жити?
— Ну, загалом головне не зовнішній вигляд, — каже Юнте. — Найголовніше, щоб людині було з ким говорити.
— І було з ким танцювати, — каже Сікстен.
— І сміятися, — додає Юнте.
Тато ставить чашку на стіл і спершу дивиться на Сікстена, а тоді — на Юнте.
— Ви це про що? — питає він.
— Ні про що, — відповідає Сікстен.
Бо він уже геть зневірився.
— Ми просто подумали, що ви могли б зателефонувати, — каже Юнте.
Тоді тато дивиться на пляму від кави на сорочці. А потім, перш ніж Юнте придумує, що ще сказати, підводиться.
— Так, я зателефоную, — каже він. — Зараз же зателефоную. Тому, хто може поремонтувати пральну машину.
Він рішучою ходою йде до дверей. Але там зупиняється.
— От тільки де його знайти, — зітхає він.
— У газетах є оголошення майже про все, — каже Сікстен.
Тоді тато йде в кухню. Вони чують, як він гортає газету. А потім чують, як він телефонує.
— Звичайно, — каже він. — Гаразд. Атож. Так, чудово. Домовилися.
У нього такий самий голос, як тоді, коли він оголошує в автобусі зупинки.
Юнте сумно дивиться на свого друга.
— Sorry, — мовить той. — Ти казав правду про свого тата. Він ніколи в житті не зателефонує жодній жінці.
— Так, — каже Сікстен. — Тоді я, мабуть, сам зателефоную. Гайда до тебе додому!
— Ти при своєму глузді? — питає Юнте. — Вона відразу зрозуміє, що ти не він.
— Та вона ж не знає, який у тата голос, — каже Сікстен.
— Що за дурниці? — відповідає Юнте. — У тебе дитячий голос. Твій голос не схожий на голос дорослого чоловіка.
— Ну, може, зараз і не схожий, — каже Сікстен.
— Тобі не треба телефонувати, — каже Юнте.
— Ага, хіба тоді, як стану дорослим, — каже Сікстен.
Юнте нічого не відповідає.
Вони ставлять велосипеди під будинком Юнте. А тоді йдуть у його кімнату. Сікстен тримає листа з телефонним номером Танцівливих Ніжок у руці. Він не думає здаватися. Не цього разу. Хоч і відчуває, ніби в нього в животі товчеться живий кенгуру.
— Ану бери телефон, — каже він.
Сікстен умикає звук на аудіосистемі. Тоді крутить ручки точнісінько так, як завжди робив Юнте, коли читав вірші. А тоді схиляється над мікрофоном.
— Тепер у мене голос, як у дорослого, — каже він у мікрофон.
У гучномовці лунає приглушений бас.
— Я набираю номер, — каже голос. — А ти триматимеш слухавку навпроти гучномовця, коли я говоритиму.
— Геніально, — каже Юнте. — Не розумію, чого я сам до цього не додумався.
У Сікстена тремтить вказівний палець, коли він набирає номер.
— Зараз вона відповість, — каже Сікстен. — Хай тобі грець, що мені їй казати?
— Скажи, нехай приїде сюди, — радить Юнте, тримаючи слухавку навпроти гучномовця.
— Алло! — каже Сікстен. — Це я. Бенні Антонсон. Ну, ти знаєш, той, що водить нічний автобус. Дякую за лист. Він дуже гарний. І мені хочеться тебе побачити.
Поки він усе це говорить, доторкається до кнопки, яка змінює голос, і той спершу стає схожий на голос п’ятирічної дівчинки. А потім переходить у приглушений бас.
Згодом настає його черга слухати. Бо тоді говорять Танцівливі Ніжки.
— У мене дивний голос? — питає він потім. — Це через горло. Запалення голосових зв’язок. Я не можу говорити дуже довго.
Потім Сікстен знов на якусь мить замовкає.
— Атож. П’ятниця мені підходить. Можемо побачитися. Адреса в конверті. Ти можеш жити у нас. Ми маємо вдосталь місця. Тож не буде ніяких проблем.
Далі у слухавку говорить жінка з Карлскруни, а Сікстен показує Юнте переможний жест.
— Чудово, — каже він. — Домовилися. Та й моєму горлу вже треба перепочити.
Сікстен кладе слухавку.
Він вимикає аудіосистему. А тоді дивиться кудись перед собою. І дивиться аж до тих пір, доки не відчуває, як Юнте трясе його за плечі.
— Що вона сказала? — питає він.
— Вона приїде до нас додому, — каже Сікстен. — Вона приїде у п’ятницю о четвертій годині.
ЖIНКА З КОРОВ`ЯЧИМИ ОЧИМА
У п’ятницю в тата додатковий рейс.
Тож Сікстен і Юнте встигнуть прибрати. Вони протирають двері шаф і пилососять підлогу. Вони чистять раковину і витирають дзеркало в передпокої. Потім Сікстен знімає весільне фото мами й тата. Замість нього вішає над канапою татові старенькі боксерські рукавиці.