Жінка подивилася вгору, а потім перевела погляд за горизонт. Море здавалося залитим молоком, спокійним й умиротвореним. Ще вище в сіро-блакитному шовку показався тонесенький серп півмісяця.
— Що загадала? — повторила замислено. — Знаєш, це не має жодного значення…
— Як не має? — обурилася Ліза. — Якщо бачиш зірку, що падає, і встигнеш загадати бажання — воно здійсниться.
Аня гірко усміхнулася:
— Безглуздо сподіватися на зірки. Навіть на такі гарненькі, як ти. — Жінка вмостила підборіддя на долоні й додала глибокодумно: — Потрібно самому виконувати свої бажання, інакше ти так і залишишся наодинці зі своїми мріями.
— А як же диво? — пошепки запитала Ліза. — Адже бажання здійснюються дивом!
Жінка кліпнула, потім ще і ще, ніби збиралася заплакати, але її очі залишалися сухими. Вона кашлянула, наче прочищаючи горло, й удавано-весело запитала:
— Тоді чому б тобі не стати цим дивом? Для себе, для своїх рідних, для друзів? — З кожним словом голос Ані набирався бадьорості. — Лишень уяви, ти — диво! Класно звучить?
— Класно, — погодилася Ліза. Вона обійняла себе за плечі. Бути дивом, мабуть, дуже добре. Дівчина спостерігала, як смуга між небом і морем повільно чорніла. У голові промайнула грайлива думка. Ліза всміхнулася їй, смикнула себе за кінчик коси й запитала:
— А ти виконувала чиїсь бажання? — подивилася вона на Аню. — Знаєш, ти схожа на фею-хрещену. — Дівчина вдала, що вимахує в повітрі чарівною паличкою. — Дуже сучасну.
Жінка весело розсміялася, відкинувши голову назад так, що її капелюх злетів із голови. Дівчина швидко підняла його, повагалася, чи не одягнути Ані на голову, і врешті поклала його жінці на коліна.
— Дякую-дякую, — відсміявшись, жінка провела кінчиками пальців по краєчках капелюха. — Добре, що не на Того-Кого-Не можна-Називати[3]! — кумедно порухала ніздрями. — Але для того мені довелося б відрізати собі носа, а він мені надто дорогий.
Ліза пирснула в кулачок. Бути без носа Ані б точно не личило.
— То кажеш — фея? — Жінка насунула капелюха й сплела пальці в замок. — Що ж… Мене так називали, і не раз. А от бажання… Іноді досить просто опинитися в потрібному місці в потрібний час. Можна просто вислухати когось, і ти вже зробиш його щасливішим. Є секрет, — змовницьки притулила вона палець до губ. — Умієш берегти секрети?
Дівчина швидко кивнула.
— Гаразд. Тоді слухай уважно! — стишила жінка голос, додавши йому таємничості. — Якщо раптом ти побачиш когось і йому буде потрібна твоя допомога, допоможи. Ти будеш для нього отією феєю або здійсненням бажання.
— А як зрозуміти, що це саме я?
— Легко. Ти повинна слухати своє серце.
— Але що я можу? Мені тільки чотирнадцять, і в мене нічого немає. Ось, наприклад, я побачу безпритульного собаку і відчую, що повинна допомогти йому. Я дуже люблю собак і завжди хотіла цуценя. Але як? Якщо я приведу його додому, нас виставлять за двері. А віддати в притулок… Я чула — там тваринам дуже погано.
— Ти можеш принести йому їжу. Вдома в тебе що-небудь точно знайдеться. Повір, їжа для бродячого собаки — це вже чудо. Особливо, якщо її принесе людина. Йому не доведеться за неї битися і боротися або чекати, сидячи біля магазину.
— Та чим може допомогти їжа?
— Вона подарує йому ще кілька днів життя. Особливо в холод. Улітку голод здолати простіше. Для бродячого собаки це вже багато.
Ліза уявила, з яким апетитом буде ковтати великий кудлатий песик принесений обід, і кивнула:
— Добре. Із собакою все просто. А з людиною? Як я можу допомогти комусь, кого навіть не знаю? Якщо я запропоную їжу, не думаю, що мене зрозуміють.
— Ти забула, про що я тобі щойно розповідала? Не обов’язково щось робити, допомога може бути й у звичайному мовчанні.
— Тобто просто помовчати?
— Людині важливо знати, що вона не самотня. Самотність — це найбільший страх кожної живої істоти.
— Ти теж цього боїшся?
Аня здригнулася:
— Ні, вже давно не боюся.
Ліза підійшла ближче і поклала руку на плече жінки:
— Ти не одна.
Місяць набув теплого жовтого відтінку й засвітився, ніби маленька лампочка. Темно-синє море, чорна смуга й темно-сіре небо. Зліва від місяця — маленька зірочка. Море перетворювалося на небо і навпаки. Вночі море і небо завжди ставали одним цілим.
— Мало не забула — це тобі. — Дівчина поклала на коліна Ані маленький тканинний мішечок. У блакитному небі літали птахи — маленькі чорні розчерки, ніби хтось розписував ручку.
3
Той-Кого-Не можна-Називати — Волдеморт, головний злодій у серії книжок Джоан Роулінг про юного чарівника Гаррі Поттера.