— Я не хочу жити.
Дмитро тоді реготав із півгодини і навіть подумав, що втратив розум, але швидко опанував себе. Розгублена Оксана впала в глибоку депресію, коли дізналася, що її коханий хлопець їй зраджує з однокласницею. Який поворот! Рикун був на сьомому небі. Йому нічого не вартувало прикинутися добрим другом, підлити трохи більше масла у вогонь, а потім — наштовхнути на бездоганну помсту.
— Якщо тебе не стане — тільки тоді він зрозуміє, що втратив.
Довга нічна розмова, і на світанку того ж дня — не можна було зволікати, поки Ксю не отямилась, — дівчина при повному параді із бездоганно написаною запискою — його ідея про те, кого треба звинувачувати в її смерті, — піднялася на недобудовану дев’ятиповерхівку. Рикун увечері облазив весь будинок і сам зняв замок на дверях до даху. Чемна дівчинка навіть надіслала йому фото зверху, а він — підбадьорливі слова їй у відповідь. О, він розповів їй свою нещасну історію кохання і що сам вчинить так само услід за нею. Потім було багато фото з різних ракурсів у новинах та в інтернеті. Дмитро смакував кожну, пригублюючи сухе червоне вино з горла. Напиватися він не збирався, від горілки його нудило, а шампанське не дуже пасувало до святкування такої події. Залишалося вино — сухе, густе, бордове. Це був чудовий вечір.
Дмитро прицмокнув. Після першої він переможно відкоркував ще дві пляшки. Кучерява Ланочка боялася висоти, зате обожнювала гострі відчуття. Вона відчула те саме, що його принцеса. З боягузкою Вівою довелося помучитися не менше, ніж із Ксю. Мала вперто хотіла кинутися під потяг, але щоразу надсилала йому сльозливі повідомлення, що боїться. Рикун мало не з’їв собі мізки, поки не додумався порадити їй увімкнути музику в навушниках. Усе просто: не чує потяга — не має страху. Віва була чемною дівчинкою.
Віконце повідомлень замиготіло синім. Чоловік вдоволено гмикнув. Мальвіна відповіла. Гарна дівчинка.
— Батьки відрубали інтернет. Я теж скучила…
Як передбачувано. Чоловік став друкувати відповідь. Він більше не Дмитро Рикун. Зараз йому тільки-но виповнилося шістнадцять і він оточений магічним ореолом під назвою Білий Кит. Йому могло бути тринадцять, двадцять і вісімнадцять. Скільки завгодно, щоб досягнути мети. Він із готовністю приміряв будь-який вік і вигляд.
— Мені так самотньо. Чому ніхто цього не розуміє?
— Я розумію…
Дурненькі дівчатка. Ляльки з кольоровим волоссям, порожні іграшки з вульгарною косметикою на личках. Їм так бракувало в житті прекрасного принца. І він давав їм те, чого вони хотіли, про що мріяли у своїх жалюгідних життях, щоб узяти те, що потрібно було тільки йому.
«Татку, допоможи мені!»
Чоловік закрив віконце з повідомленнями і відкрив папку на робочому столі. Фотографія усміхнених підлітків — цілого класу, три обличчя — перекреслені чорним хрест-навхрест. Він знайшов їх усіх. Усіх, хто був винен. З ними він упорався швидко. І ніхто нічого не запідозрив: якщо спробував раз убити себе — вдруге осічки може й не бути. Він чітко пам’ятав той день, коли замість того, щоб закінчити все, — продовжив. Йому наснився сон. Його маленька принцеса дякувала йому. Вона була така щаслива, що татко розправився з її вбивцями, а ще — взяла обіцянку: очистити світ від тих, хто не хоче жити. І він дав слово. Як він міг відмовити своїй улюбленій дівчинці?
У Дмитра з’явилася нова мета — сенс його існування. З’ясувалося, воно було не таким уже й нікчемним. Відправляти на небо тих, хто відчайдушно мріяв туди потрапити, але боявся. Чоловік відчував глибоке задоволення, коли йому щастило це зробити. Дмитро знаходив майбутніх підопічних у групах із депресивними назвами та на форумах. Вони постійно скиглили і скаржилися. Почувалися нещасними й страшенно страждали! Дмитро знайомився з кожною. Звісно, бували й промахи, але чоловік втішав себе тим, що в морі ще багато риби. Як не ця, то інша. Ті, хто потрапляв у пастку, були приречені.
Психолог за освітою й умілий маніпулятор у житті, чоловік легко втирався в довіру до найскладніших та найуразливіших. Іноді навіть писав грубим і зухвалим — під такою маскою надто часто ховалися вразливі душі. Він потихеньку приручав їх, змушував звикнути до себе, чекати його повідомлень, сумувати, а потім — закохатися остаточно й безповоротно. Скільки він вислухав сопливих зізнань? Не менше десятка? Його слова завжди були чесними, щирими, справжніми. Він був надто милий, щоб бути правдою, і від того ці довірливі дівчиська так відчайдушно чіплялися за його образ. А потім — були готові на все.