— Аліса сама винна.
Тиша. Тоді Лорен указала напрямок.
— Північ — туди.
І вони рушили, не озираючись, і дерева ковтнули все, що вони тут покинули.
Розділ 34
Фок викрикнув ім’я Лорен, та було запізно. Він звертався до порожнього повітря. Її вже тут не було.
Ковзаючи на камінні, він підбіг до краю і ще встигнув побачити, як вона каменем падає у воду. Плюскіт, з яким вона вдарилася об поверхню, заглушило ревисько водоспаду. Фок полічив до трьох — занадто швидко, — але вона не виринула. Тоді він стягнув через голову светр і скинув черевики. Хотів набрати побільше повітря, але груди стиснуло, тож він просто зробив крок уперед і стрибнув. Весь короткий політ він чув тільки крик Кармен, який заглушував стугоніння води внизу й свист вітру нагорі.
Фок пірнув у воду ногами вперед.
Його огорнула моторошна порожнеча — він наче повис у вакуумі. Аж раптом у тіло з брутальною силою вчепився холод. Фок чеберяв ногами, борючись із бажанням вдихнути, й нарешті випірнув на поверхню. Груди палали, коли він почав хапати ротом вологе повітря: не встигав він вдихнути, як холодна вода витискала кисень з легенів.
Бризки водоспаду сліпили, кусаючи обличчя й очі. Фок не бачив Лорен. Не бачив нічого. Почув слабенький звук, ледве вловний у гуркоті водоспаду, й розвернувся, витираючи очі. На березі стояла Кармен. Поряд з нею двоє поліціянтів розмотували мотузку. Кармен кричала, на щось указуючи.
Лорен.
Фок миттю зрозумів, що стіна бурхливої води зараз її затягне. Він уже відчував, як течія смикає його за ноги — от-от затягне на глибину. Він вдихнув, силкуючись наповнити повітрям стиснуті легені, й погріб до Лорен божевільною сумішшю стилів.
Від добре плавав, виріс на ріці, але в такому вирі води важко було просуватися вперед. Одяг намокнув і тягнув назад, і Фок радів, що йому вистало глузду скинути черевики.
Фігурка попереду, підскакуючи, наближалася до небезпечної зони. Лорен не борсалася, практично не ворушилася, її обличчя раз у раз на кілька секунд занурювалося у чорну воду.
— Лорен! — закричав Фок, але його крик заглушила вода. — Сюди!
Він схопив її буквально за кілька метрів від гуркітливого підніжжя водоспаду та стиснув задубілими й незграбними пальцями.
— Пустіть! — заверещала вона фіолетовими, як у привида, вустами. Нарешті вона заборсалася, відбиваючись від Фока. Але він обхопив її рукою, притискаючи спиною собі до грудей, і міцно пригорнув. Від її тіла зовсім не відчувалося тепла. Фок почав гребти, змушуючи важкі ноги ворушитися. Чути було, як з берега до нього гукає Кармен. Фок намагався рухатися на звук, але Лорен почала опиратися ще дужче, дряпаючи йому руку.
— Пустіть!
Вона рвалася вперед, затягуючи їх обох під воду. Фок був геть засліплений, а голова пірнала під воду швидше, ніж він устигав хапнути повітря. Лорен махнула назад рукою, вдаряючи його, і Фокова голова знову занурилася.
На мить усі звуки притихли, аж тут він виринув на поверхню з повним ротом води, зробив півподиху — недостатньо, й ось він знову під водою, ще трохи — і не втримає жінку, яка виривається від нього. Але він тримав її, притлумлюючи тваринний інстинкт відпустити. Відчув поряд у воді рух — до нього простягнулася інша рука, що не належала Лорен і не відбивалася. Натомість вона підхопила Фока під пахву й потягнула. Його обличчя виринуло над водою, а в цей час щось інше обвило його попід рукою — мотузка, й ось йому вже не потрібно борсатися, щоб триматися на плаву. Голова була над водою, і він хапнув ротом повітря. Збагнув, що більше не стискає Лорен, і запанікував.
— Усе гаразд, ми її зловили, — почувся голос у нього у вусі. Кармен. Фок спробував обернутися, але не зміг. — Ти зробив найважче, ми вже майже на березі.
— Дякую, — хотів сказати він, та тільки видихнув.
— Просто дихай, — мовила Кармен, а мотузка боляче врізалася попід рукою. Двоє поліціянтів почали тягнути його на берег, і він проїхався спиною по гострому камінню. Лежачи на мокрому березі, він обернув голову й побачив, як Лорен витягають з води. Вона тремтіла, але нарешті припинила відбиватися.
У Фока боліло в легенях, калатало в голові, та йому було байдуже. Він не відчував нічого, крім полегшення.
Його трусило так, що лопатки билися об землю. Його накрили ковдрою, ще однією. Відчувши на грудях чиюсь руку, він розплющив очі.
— Ти її врятував.
Над ним схилилася Кармен, виднілася лише сильветка її обличчя.
— Ви теж, — спробував вичавити він, але обличчя так закрижаніло, що неможливо було вимовити слова.
Він лежав навзнак, відсапуючись. Навколо водоспаду буш розступився, і вперше Фок не бачив дерев. Бачив лише Кармен, яка схилилася над ним, і нічне небо над нею. Вона теж трусилася, й Фок накинув на неї свою ковдру. Кармен зігнулася нижче, і зненацька її вуста опинилися на його вустах, холодні на таких самих холодних, і він заплющив очі. Все заніміло, тільки у грудях вибухнула гаряча хвиля.
Все надто швидко закінчилося, й Фок кліпнув. Кармен дивилася на нього без сорому, без жалкування, — її обличчя досі було дуже близько, але вже не настільки.
— Нічого собі не надумай, я все одно виходжу заміж, а ти — клятий бовдур, ти не повинен був стрибати, — всміхнулася вона. — Але я щаслива, що ти живий.
Якийсь час вони мовчки лежали, дихаючи в унісон, поки не підійшов лісник і не приніс ще одну термоковдру, й тоді Кармен відкотилася.
Фок задивився на небо. Десь поза його полем зору гойдалися верхівки дерев, але він не обернувся поглянути на них. Натомість він роздивлявся неясні зорі угорі, шукаючи Південний Хрест, як багато років тому з татом. Він так і не знайшов його, але це не мало значення. Він десь там є, знав Фок.
Бік, до якого мить тому притискалася Кармен, охолов, але тепло в грудях почало поширюватися по всьому тілу. Лежачи, задивившись на зорі, та слухаючи шелест дерев, Фок раптом збагнув, що в нього більше зовсім не болить попечена рука.
Розділ 35
Відкинувшись, Фок помилувався на стіні витвором своїх рук. Не ідеально, але вже краще. У вікна вливалося пообіднє сонце, наповнюючи його помешкання теплим сяйвом. Вдалині світився мельбурнський небокрай.
Минуло два тижні, відколи вони з Кармен востаннє поїхали з Гіралензького хребта. Принаймні Фок сподівався, що востаннє. Він відчував, що ще не скоро скучить за тими хащами.
Він уже три дні як був удома, коли хтось анонімно надіслав йому брунатний конверт. Лист прийшов на роботу, на його ім’я, і всередині лежала тільки флешка й нічого більше. Фок відкрив її і втупився в екран. Кров швидше запульсувала в жилах.
«Дістаньте контракти. Дістаньте контракти».
Понад годину він гортав і вивчав документи. Потім узяв телефон і набрав номер.
— Дякую, — сказав він.
На тому кінці лінії зітхнула Бет Маккензі.
— Чули, як жахливо обійшлися в «БейліТенантсі» з Брі? — мовила вона. — Відхрестилися й умили руки.
— Я чув.
— Я там також більше не працюю.
— Так, я і про це чув. І які плани далі?
— Не знаю.
— Може, задієте свій диплом програміста, — сказав Фок. — У тому відділі архівації ви марнували свої здібності.
Бет на мить завагалася.
— Ви так гадаєте?
— Авжеж.
І це ще м’яко кажучи. Розмовляючи з нею, він гортав файли. Тут було все. Копії документів, які Аліса шукала й скачувала в архівах «БейліТенантсу». Дещо з того вона встигла передати їм. Дещо не встигла. На екрані були всі контракти, чорним по білому, й Фок відчував сплеск полегшення й адреналіну. Він уявив, яке буде обличчя в Кармен, коли він їй скаже. Фок повернувся на початок переліку.
— Як вам вдалося?..
— Просто я ніколи не довіряла Алісі. Вона завжди грубо зі мною поводилася. А вони з Брі працювали дуже тісно, і якби Аліса щось таке утнула, могла б легко все зіпхнути на Брі. Отож я робила копії з усіх її запитів.
— Дякую. Щиро.
Вона зітхнула.
— Що буде тепер?