Коли всі курці були на місці, Бовен розсадила їх за стіл: стільці були розвернуті до стіни, тож курці не бачили одне одного. Вона попросила їх відкласти всі прилади, телефони, їжу чи напої й видала кожному аркуш паперу та олівець, щоб записувати відповіді на запитання. Розмовляти одне з одним їм було категорично заборонено. А потім почалися тортури[247].
«Візьміть пачку та подивіться на неї», — наказала Бовен. Учасники підкорилися. «Тепер постукайте нею», — попросила дослідниця, знаючи про ритуал курців, коли вони стукають пачкою по столу, щоб рівномірно розподілити тютюн у кожній цигарці. «Зніміть целофан», — розпорядилася Бовен. «Відкрийте пачку». Вона продовжувала ходити навколо учасників, спостерігаючи за кожним їхнім порухом — як курець вдихає перший запах відкритої пачки, витягає одну цигарку, тримає її, дивиться на неї та нюхає. Курці беруть цигарку до рота. Витягають запальничку. Підносять її до цигарки, не запалюючи. Після кожного кроку учасники мали зупинитися та зачекати кілька секунд. «Людям було важко, — розповідала мені Бовен. — Я бачила їхні страждання. Вони робили все, щоб абстрагуватися: гралися з олівцями, дивилися навколо, совалися на стільці». Бовен теж не надто подобалось спостерігати за агонією курців, однак вона мала переконатися: учасники страждають від інтенсивного бажання, що заважає їм кинути. Справжньою метою Бовен було дослідити, чи може усвідомлення своїх бажань допомогти курцям протистояти спокусі[248].
Перед випробуванням половина курців пройшла коротенький тренінг із методики під назвою «серфінг». Учасники мали ретельно спостерігати за своїм бажанням покурити, не намагаючись його змінити чи звільнитися від нього. Ми вже бачили, що такий підхід може бути досить ефективний у боротьбі з тривогами та апетитом. Замість того, щоб відволіктися від бажання покурити чи сподіватися, що воно просто зникне, учасникам треба було докладно його проаналізувати. Що їм спадало на думку? Що вони відчували в тілі? Чи виникала нудота або важкість у шлунку? Чи з’являлася напруженість у легенях чи горлі? Бовен пояснила курцям, що бажання зрештою зникають незалежно від того, опиратися їм чи ні. Відчуваючи нестримний потяг, учасники повинні були уявити, що це хвиля в океані. Вона піднімається високо-високо, але зрештою падає та розбивається. Курці мали відчути себе серфінгістами та спіймати хвилю — не боротися з бажанням, та водночас і не піддаватися йому. Бовен попросила учасників використати цю методику серфінгу під час експерименту.
За півтори години, після того, як курці пройшли сім кіл пекла, їх випустили з камери тортур. Бовен не вимагала від них кинути курити і навіть не радила їм застосовувати техніку серфінгу щодня. Та одне завдання вони таки отримали: записувати, скільки цигарок викурюватимуть щодня впродовж наступного тижня, а також у якому перебуватимуть настрої та як сильно хотітимуть закурити.
Упродовж перших двадцяти чотирьох годин представники двох груп викурювали однакову кількість цигарок. Але з другого дня та протягом усього наступного тижня група, яка спробувала техніку серфінгу, стала курити менше. До сьомого дня в контрольній групі не було жодних змін, а в «серфінгістів» кількість цигарок, які вони викурювали, зменшилась на 37 %. Повністю усвідомивши свої бажання, учасники почали робити успіхи. Водночас Бовен спостерігала, як настрій курців пов’язаний із їхнім бажанням покурити. Дивовижно, але курці, яким вдавалося «спіймати» хвилю бажання, більше не страждали від типової залежності між поганим самопочуттям та жагою цигарки. Стрес більше не змушував їх автоматично тягтися до запальнички. Це один із найкращих побічних ефектів тактики серфінгу: ви вчитеся приймати та усвідомлювати свої складні внутрішні переживання, і потреба притлумлювати їх за допомогою поганих звичок зникає.
І хоча цей тест був науковим експериментом, а не повноцінним дослідженням, Бовен розгорнула масштабніші програми для людей, які лікуються від залежності в реабілітаційних центрах. «Ми практикуємо візуалізацію, не використовуючи реальних об’єктів залежності», — розповідала мені Бовен. — З багатьох причин ми не можемо приносити на заняття кокаїн». До останнього дослідження Бовен долучила 168 чоловіків та жінок і розподілила їх до двох груп — для лікування стандартною терапією та методиками візуалізації, за допомогою яких пацієнти навчалися опановувати потяги, наче серфінгісти підкорюють хвилі, а також практикували інші стратегії боротьби зі стресом та бажаннями. Протягом чотирьох місяців спостереження в учасників групи візуалізації рідше виникали бажання та зменшувався ризик рецидиву порівняно зі стандартною групою. Такий підхід розривав автоматичний зв’язок між поганим самопочуттям та жагою дози. У пацієнтів, які навчилися методики серфінгу, ризик рецидиву в стані стресу зменшувався.