Решті студентів розповіли про експеримент із білими ведмедями. Дослідники пояснили їм ефект іронічного рикошету й порекомендували не намагатися викинути з голови думку про шоколад. Навпаки, їм краще усвідомити своє бажання шоколаду, прийняти всі думки та почуття, але також не забувати, що останні не конче мають бути втілені в життя. Не обов’язково контролювати свої думки, однак вчинки контролювати все-таки потрібно.
Упродовж 48-годинного дослідження сили волі студентам, які просто відпустили свої думки, менше за інших кортіло з’їсти цукерку. Цікаво й те, що студенти, яким допомогла стратегія прийняття, — це ті, що зазвичай найменше себе контролювали, коли бачили їжу. Коли студенти, які найзатятіше боролися з апетитом, намагалися абстрагуватися чи посперечатися із собою, це закінчувалося катастрофою. Але щойно відпускали свої думки, їм дедалі менше хотілося солодощів, а стрес від того, що в рюкзаку постійно була коробка цукерок, слабшав. Та найдивовижніше те, що жоден студент, який просто прийняв свої думки, не з’їв жодної цукерки, хоча аж два дні безперервно дивився на обіцяну винагороду.
Експеримент із силою волі: прийміть свої бажання, просто не втілюйте їх у життя
У дослідженні, описаному вище, студентам, яким розповіли про експеримент із полярними ведмедями та ефект рикошету, дали пораду, що мала допомогти їм контролювати свої бажання та передбачала чотири кроки. Цього тижня спробуйте застосувати цей підхід до власних бажань — байдуже, чи то шоколад, чи капучино, чи безперервне перевіряння електронної пошти.
1. Зверніть увагу на момент, коли ви починаєте думати про спокусу чи відчувати бажання.
2. Прийміть думку чи відчуття, не намагаючись відразу переключитися на щось інше чи посперечатися із собою. Нагадайте собі про ефект білих ведмедів.
3. Усвідомте, що не можна завжди контролювати думки та почуття, однак ви можете вибирати, чи йти за ними в реальному житті.
4. Пам’ятайте про свою мету. Нагадайте собі про свої обов’язки, — як студенти, які нагадували собі, що погодилися не їсти цукерок.
Керолайн дуже тішилася, що в неї тепер є стратегія боротьби із шоколадною залежністю. На роботі в кабінетах часто стояли цукернички. На столі Керолайн такої не було, але вона заходила до кабінетів колег і не могла не помічати спокуси. Це було постійне джерело стресу — взяти чи не взяти цукерку? А якщо візьме одну, чи зможе втриматися від другої? Дійшло до того, що Керолайн, просто щоб уникнути спокуси, телефонувала чи писала на пошту колезі, який працював усього за п’ятдесят метрів від неї. Після того, як ми на занятті обговорили дослідження із шоколадними цукерками, я отримала від Керолайн радісного листа. Вона писала, що сама лише думка про це дослідження сповнила її самоконтролем. Тепер вона могла дивитися на шоколад на столі колеги — навіть нахилитися та вдихнути аромат, але не піддавалася спокусі. Інші її колеги, кидаючи до рота цукерку за цукеркою, зітхали та скаржилися на свою слабку силу волі, натомість Керолайн повірити не могла, яка в неї витримка. Вона не знала, що саме їй допомогло — прийняття своїх бажань чи лише думка про студентів, які носили з собою коробки цукерок, але це неймовірно зміцнило її силу волі, тож Керолайн була в захваті.
Слухачі часто мені говорять, що їхній самоконтроль зміцнюється вже завдяки самій згадці про якесь дослідження — просто коли уявляти його учасників. Якщо дослідження вам імпонує, згадуйте про нього в моменти слабкості.