Іван Петрович ще спав. Йому снилося рідне село. Ніби він приїхав на літні канікули і разом з батьком та мамою пішов на баштан. Батько зірвав величезний кавун, а мама - диню, і вони попрямували у двір. Під коморою стояли зроблені батьком стіл та два ослони. Іван сів навпроти батьків і став різати кавун. Батько тримав у руках диню, а мама вкотре надокучала: «Можна ж було тут залишитися... Вчителя після того, як ти поїхав, довго не було. Аж через місяць прислали, та й то, кажуть, погодився тільки на рік. Сходив би ти до директора школи, побалакав би... Чим наше село гірше? Недалеко від райцентру, а дівчат у нас, твоїх ровесниць, - хоч греблю гати!»
Мати Оксани, як завжди, прокинулася рано і вийшла в двір, щоб нагодувати корову, телицю та двох поросят. Побачивши дочку на огороді, здивувалася, запитала: «А ти що робиш? Там же чисто. Я нещодавно полола. Іди краще допоможи поратися з хазяйством»...
Оксана підійшла до матері.
- Чого це тобі вже цілій тиждень не спиться? - запитала мати. - То сидиш на призьбі під хатою, то ходиш на греблю. Я бачила вчора і позавчора, як ти на греблі вербу обіймала. Чи не закохалася ти в когось до нестями?..
Мати запитуючими очима дивилася у її неспокійні очі, з яких почали капати сльози. Потім обняла доньку і, підійшовши до хати, вони посідали на призьбу.
- Розповідай, доню, не бійся мами... Хто ж, як не я, розділить твоє солодке горе? - сказала вона, витираючи свої і доньчині сльози.
- У свого вчителя закохалася, мамочко ріднесенька. Та йому, мабуть, байдуже...
І Оксана захлипала.
- У Петровича?
- Так! - відповіла Оксана і, переставши плакати, стала заспокоювати та втішати матір.
На поріг вийшов Іван Петрович.
- Доброго ранку вам, - промовив і, не зупиняючись, швидко попрямував до школи.
Він вирішив прийти раніше і таки скласти план наступного уроку.
- Доброго... - відповіли вони услід вчителю.
- Не переживай, доню... Ти молода, в тебе все ще буде. Зустрінеш ти свого принца, як я твого батька. А Петрович він що?.. Хлопець гарний, порядний, але... Відпрацює тут і поїде, поминай, як звали... Все перемелеться, і ти його забудеш.
Вони продовжили свою роботу: мати доїла корову, а Оксана пішла рвати поросятам траву - щирицю.
- Що ви там так довго? Я вже на стіл накрив... Ідіть снідати, - покликав їх з хати батько.
- Мабуть, сьогодні планета Земля зійде з орбіти, - сідаючи за стіл, посміхнувшись, промовила дружина. - Як це ти насмілився так рано встати та приготувати сніданок? Не пересолив? А то, може, і ти, як наша доця, теж у когось вже влюбився? - продовжувала жартувати вона, чекаючи поки остине смажена картопля.
Поснідавши, стали збиратися хто куди: батько - на свинарник, мати - на корівник, Оксана - до школи. Вона склала в портфель зошити та книжки і, не поспішаючи, пішла. На греблі знову зупинилася біля тієї верби, де побачила її мама, і стала згадувати свій передранковий сон. Почувши ледь виразний дзвоник на урок, побігла стрімголов до школи.
Іван Петрович почав робити перекличку учнів, коли в клас, захекавшись, зайшла Оксана і мерщій сіла за парту.
- Різченко... Оксана, - глянувши на неї, сказав вчитель і, закриваючи журнал, додав: - А тепер, старосто класу, збери зошити з домашнім завданням і поклади на мій стіл.
Він дивився на Оксану, яка підвелася, щоб збирати зошити, і думав: «Чи не трапилося щось зле, якщо вона запізнилася на урок?»
Оксана поклала зошити на стіл і, не відриваючи очей від Івана Петровича, ніби очікуючи почути відповідь на вчорашнє запитання, сіла за парту.
- Я почну урок не традиційно, а повернемося до вчорашнього запитання Оксани, яке нас дуже зацікавило. Не заперечуєте? Ні. Тоді слухайте. Нехай розпочне Оксана, а я, доповнюючи, прокоментую нею написане.
Оксана підвелася і, взявши зошит, почала читати. Прочитавши, додала:
- Я думаю так: риби якось вміють розламувати молекулу води, яка складається з двох атомів водню і одного атома кисню. Потім цей атом використовують як вільний кисень, - сказала вона і пішла до своєї парти.
В класі почалися дебати - зашуміло, як у вулику! Кожен висловлював свою думку.
- Так, шановні учні! - сказав Іван Петрович. - Це ми почули лише одну версію, а завтра, після того, як я прочитаю, будемо розглядати інші, найбільш цікаві. А що стосується роботи Оксани, то скажу, що це питання причетне до молодої ще науки - біоніки. Молодець, Оксанко! Ти можеш стати справжнім вченим.