Він закінчив свій коментар і оголосив тему уроку: «Сполучення атомів у молекулах». Вона також була цікавою і загадковою, ніби продовженням попередньої теми. Учні під враженням почутого від Оксани та Івана Петровича дуже уважно слухали, що не очікували несподіваного дзеленчання дзвоника. На перерві учні, у яких була мастита кеба, збиралися в коло і продовжували дебатувати. Серед них була й Оксана.
Ця невеличка групка з достатнім потенціалом знань та інформації збиралася на перервах майже після кожного уроку, обговорюючи почуте. Такий спосіб навчання був для них необхідним.
Непомітно минула осінь, зима - ще непомітніше, проходять останні весняні дні навчання у рідній школі. Сонце все вище підіймається в зеніт. Жайвори охоче озвучували на полях лібрето своїх пісень про наступні щедрі врожаї. У ставку все частіше стали скидатися величезні коропи...
Із самого ранку завуч школи увімкнула гучномовець, з якого лунала на все село музика різних композиторів на слова поетеси Ліни Костенко. Десь під вечір селяни з піднятим настроєм ішли додому, наслухавшись як пісень жайворів, так і тих, що долинали до них зі шкільного гучномовця. Урочисте відчуття шкільного свята не полишало кожного з них, не кажучи вже про батьків випускників одинадцятого класу. Вони, не відчуваючи втоми, поспішали додому, щоб не запізнитися на урочистий вечір присвячений їхнім дітям.
Батько Оксани Різченко поспішав нагодувати свиней, а мати - подоїти корів та покласти до ясел силосної кукурудзи. Оксана вийшла раніше - вона домовилася з батьками і стала чекати на них на греблі під своєю улюбленою вербою.
На крилечку школи батьків зустрічали класний керівник Іван Петрович, завуч Надія Староконь та директор Староконь Петро Якимович.
Різченки першими почули привітливі слова вчителів: «Заходьте, шановні! Ласкаво просимо за стіл!»
Столи стояли у класі літерою П. Коло вікна поставили ноутбук, на якому був записаний повний сценарій проведення урочистостей. Парти повиносили в інші класи, щоб розширити простір. На столах стояли графини з різними безалкогольними напоями, а ще - торти, тістечка та цукерки.
Оксана з батьками вибрали місце за столом поруч із входом до класу і стали чекати на інших. Вони знову слухали ті ж пісні, що лунали над селом ще зранку. Заходили люди, сідали за стіл, і починалося спілкування. Коли вже всі посходилися, зайшли разом з директором школи вчителі.
Завуч на хвилинку вимкнула ноутбук, і Петро Якимович відкрив урочистий вечір такими словами:
- Шановні, дорогі учні та батьки! Я від імені моїх колег, і сам особисто, щиро вітаю вас зі святом, яке б назвав «Днем школяра»! Бажаю вам міцного здоров’я та довголіття, а у ваших повсякденних справах - сімейного, душевного, духовного, творчого та матеріального задоволення! А тепер починаємо урочистості!
Спочатку під музику звучали на кожного учня дружні шаржі, в які Іван Петрович вклав частину своєї душі та інтелекту. Потім було дано духовну оцінку кожному учневі. Прозвучали назви всіх вузів - для тих, хто бажав вчитися далі. Було оголошення, коли прийти за атестатами. І тільки після цього прозвучали так мрійно очікувані слова:
- А тепер, шановні учні та гості, для вас прозвучить «Шкільний вальс».
Під музику почали одна за одною кружляти пари. Батьки Оксани, залишивши її за столом, теж приєдналися до танцюючого кола. Підійшов Іван Петрович і запросив на танець Оксану. У вальсі він першим освідчився їй у коханні, а потім - вона йому. Закінчився вальс, і він надів їй на праву руку колечко. Потім вони, наважившись, підійшли до її батьків. Іван попросив благословити їх на шлюб. Батьки дали згоду. Після фуршету поверталися додому як одна сім’я.
Минуло шість років. Оксана закінчила заочний вуз за спеціальністю «Біоніка» і стала працювати викладачем зоології у своїй рідній школі разом з Іваном Петровичем. І щоразу, проходячи повз свою улюблену вербу на греблі, молода жінка на хвильку зупиняється і посилає меланхолійному дереву повітряний поцілунок.