Выбрать главу

Одначе вперше зварювання було застосоване, мабуть, при виготовленні глиняних сосудів. Волога глина, віск, парафін, смоли, пластмаси легко склеюються, і для зварювання бронзової епохи вони набагато піддатливіші за метали.

— Донний поглинач тепла — це не керамічна дрібничка! — сказав я.

— Ви уважні до деталей, — зауважив він, і в цьому зауваженні мені вчувся підтекст. (Знову Аїра!)

Не треба б втручатися… Який сенс від моєї розповіді про неї? Адже знав, знав, що він знайомий з Іриною… з Аїрою. Якщо тоді Ольмін не спромігся на жодне слово, аби мені відповісти, значить, вважав зайвим… мене, звичайно. «Час порозумнішати, Глібе, — подумав я. — І бути стриманішим. Давно час. Слухай і вчися…»

(…Виявляється, зварювання на холоді полюбляє чисті метали, без окислів, без найменших слідів жиру, вологи та адсорбованих, прилиплих молекул газу. Під великим тиском поверхневий шар металу руйнується і частково розпливається. Оголюються, виступають на поверхню чисті, так звані ювенальні шари. У місцях їхнього контакту й відбувається з’єднання.

Якщо, здавлюючи ці дві пластини, одночасно пересувати одну відносно другої, то виступи, де вони справді доторкаються, починають руйнуватися. Поверхневий шар зникає швидше, ніж від самого лише тиску, — відбувається зварювання зсувом, як його нині називають. Зварювання зсувом потребує тисків у багато разів менших).

І я бачив, як механічні руки велетнів-кіберів робили все це, складаючи грандіозну споруду з труб, стрічок та металевих куль накопичувачів.

Один з кіберів загинув. Я бачив на екрані, як підкосилися його механічні ноги від непосильного навантаження і сяючий левіафан упав вниз, на саме дно тунелю, а на нього завалилася ціла секція, зім’явши його блискучий кожух і прозорий ксіролевий купол програмного управління. Сталося це за три дні до катастрофи, коли мене не зраджує пам’ять. Саме з цього дня майже виключно перейшли на зварювання зсувом. Навантаження зменшилися, але виникла небезпека вібрацій, на яку спочатку не звертали уваги.

А в цей час над Землею, на висоті тридцяти тисяч кілометрів, завершували монтаж кілець додаткових рефлекторів. Там ширяли в невагомості майже розумні електричні істоти, і я налаштувався до них у гості. Ольмін напучував мене:

— Там усе значно простіше. Коли немає атмосфери, значить, до металу не прилипають молекули газу. «Панцира» немає. Немає окислів та вологи — ще одна перевага. Ось чому в космічному вакуумі працювати легше. Холодне зварювання може навіть стати небажаним супутником у космічних експедиціях і самочинно відбуватися там, де на це не сподіваються. Люди в скафандрах, металеві конструкції в дусі Уеллса, міцно скріплені болтами… Беруться відкрутити гайки на кришці якого-небудь місячного генератора — марні зусилля! Гайки приварилися до кришки. Болти скипілися з металом в одне. Холодне космічне зварювання! Тут, дивишся, шківи приварилися до осей — зварювання зсувом! — там на машину налипли якісь місячні самородки. Аврал: треба різати автогеном!

Звичайно, цього не станеться: фахівці своєчасно розібралися в секретах маленьких золотих коробочок з Ірландського музею.

КАТАСТРОФА

Увечері напередодні катастрофи іоноліт доставив мене з орбіти на одну із станцій Приозер’я.

Прокинувся я рано й одразу ж вилетів на Берег Сонця. По дорозі дізнався про те, що сталося.

— Море прорвало склепіння тунелю, — лаконічно сповістили мене.

Я знав, яких зусиль коштувало прокласти під морським дном цей третій тунель. Там всуціль скелі, ледь прикриті осадовими породами. Підходи до тунелю починалися біля лінії старих металургійних басейнів, де після припливу накопичувалася морська вода — потім вона поступово витікала крізь фільтри, що збирали уран, золото, платину, миш’як. Один з басейнів висадили в повітря і на його місці спорудили майданчик.

Звідси тунель стартував два роки тому. Його жерло було схоже на кратер вулкана, я пам’ятаю давні знімки. Він ішов похило вниз, пробиваючи собі шлях крізь шельфову ділянку, а його вихідна чаша могла б повністю поглинути невеликий острів, якби він раптом опустився на дно, наче казковий град Кітеж.

Два роки роботи захопили людей, які твердо повірили в те, що фантастичнішої мрії вони ще не втілювали в життя. Я сам пережив це відчуття: проект вражав. Мені здавалося, нічого визначнішого для всіх нас не робилося відтоді, як запустили штучне серце планети — дейтерієво-водневі станції на океанському дні.