Євгенія Кононенко
СИМБАЛАЙН
Симбалайн
— Марко одружився, — спокійно сказала дружина, ніби йшлося про одруження не більше, ніж слюсаря, який ремонтував крани в їхньому помешканні. Ні, здається, вона сказала навіть не так:
— До речі, забула тобі сказати: Марко одружився.
Невже вона справді забула? Чи довго думала, говорити йому, чи ні? Зрештою, ці кілька днів, поки вони тут, у цьому порожньому будинку біля холодного моря, вони святкують лише своє власне свято, і Марка вони сюди з собою не брали.
Вони кинули все й приїхали сюди, бо іноді треба кидати все і їхати світ за очі. Цей великий будинок в курортному містечку, де вони бували раніше зі своїми дочками, не видавався тоді таким чудовим, бо крім них тут крутилося ще кілька родин. І як комфортно тут взимку. Хіба що трохи моторошно, бо здається ніби в порожніх темних кімнатах, яких тут забагато, хтось причаївся.
— Ви будете трахатися? — спитала їх молодша дочка, коли вони збиралися в дорогу.
— У їхньому віці вже цим не займаються, — авторитетно відповіла старша, яка приїхала додому на зимові канікули.
Ідея поїхати в це непримітне курортне містечко взимку спала їм на думку одночасно. Їхні давні знайомі, власники цього будинку, живуть в іншому, цей узимку стоїть порожній, чекаючи на курортників. Їх пустили в цей дім за символічну платню. Але ніяк не дешевизна привернула їх. Вони могли поїхати в тур за кордон, що іноді й робили. Але зараз їм не хотілося яскравих вражень. Хотілося лише побути наодинці.
Вони приїхали святкувати навіть не річницю весілля, а дату, яку святкують лише дуже щасливі подружжя. Святкувати свій «Симбалайн». Колись дуже давно, за два роки до одруження, вони вперше кохалися під Cymbaline з диску More гурту Pink Floyd. Подальший рік склався для них настільки добре, що, коли знову настав той зимовий день, їм захотілося повторити і ту саму музику, і ті самі дотики, і ті самі слова. Святкуючи другу річницю Cymbaline, вони вже планували весілля. Утретє ритуал пішов за скороченим сценарієм через її вагітність. А на четверту річницю переживання знову було повним, хіба що безнадійно поламався програвач, і вони придбали касетний магнітофон і альбом із Cymbaline на касеті. І мало не щороку, пропусків було дуже мало, вони знаходили можливість усамітнитися й за допомого того чи іншого аудіо пристрою відтворити свій Cymbaline.
— Наш Симбалайн — то ще й стрімка історія технічного прогресу, — сміялися вони, останнім часом слухаючи свій заповідний трек вже не на CD, а онлайн. А сюди, до зимового моря, вони взяли мініплеєр, який у головах їхнього ліжка зазвучав, як колись контрабандний вініловий диск їхньої молодості, що тоді гордо іменувався незрозумілим сьогодні словом «плита».
Ніхто, крім них самих, не знає про цей день, і їхні дочки не знають. Від пристрасті народжуються хлопчики, від ніжності дівчата. Чому ці діти кохання вийшли такими важкими?
— Вони багато чому навчили нас, — зітхнув він, посміхаючись.
— І взагалі, ми стільки подолали з тобою вдвох, — прошепотіла вона, і то були значущі слова, після яких довго мовчать. І вони таки довго мовчали, міцно пригорнувшись одне до одного. І великий дім весь тремтів не так від зимового урагану, як від їхнього внутрішнього дрожу.
А наступного дня, коли вони вийшли прогулятися по набережній, вона сказала:
— Забула тобі сказати: Марко одружився.
Тільки-но вони приїхали сюди, як відключили свої мобільні телефони. Не користувалися інтернетом, не заглядали до своїх електронних скриньок. Телевізор вмикали на півгодини, подивитися новини. Щоправда, у цьому домі завжди приглушено мурмоче радіо, яке вона іноді робить голосніше. Але по радіо не коментують одруження їхнього Марка. Значить вона про це знала ще до того, як вони поїхали. Зрештою, він прямо міг спитати її: то для тебе вже й не подія? Але ж от, він не може знайти слів, щоб правильно поставити питання: невже ти забула? Ні, не так: а чому ти мені про це не сказала відразу? Ні, не так: ти не хотіла псувати мені настрій згадкою про Марка перед дорогою?
Але й така постановка питання була б некоректною, бо, зрештою, Марко вже давно настрій йому не псує. То ж він не став копирсатися у своїх відчуттях, трохи помовчав і спитав:
— І молода дружина — молода?
— Та ні, десь нашого віку.
Вітер в обличчя на набережній став такий шалений, що вони мимоволі розвернулися й рушили в протилежний бік. Але вітер так сильно повіяв тепер уже в спину, що вони ще раз змінили напрямок. Стали біля кам’яного парапету над морем, і саме ця позиція виявилась оптимальною. На морі було повно лебедів, чого не буває влітку. А зараз вони бачать їх тут щодня, і щоразу подовгу мовчки дивляться на них. Після мовчання першою заговорила дружина: