— Це точно буде твій чоловік, — підтверджувала щойно висунену тезу Альбіна.
— І діти в нас будуть? — питала я.
— Ні, дітей не буде, — твердо відповідала вона. Звичайно ж, тоді я не надавала ніякого сенсу віщуванням Альбіни.
Іноді Ларисин Олег навіть зупинявся на подвір’ї й перекидався з нами кількома словами. Альбіна щось щебетала йому у відповідь про дворових котів і собак, а також про голубів, синиць і снігурів, які прилітали на наші вбогі дерева й кущі. А мені здебільшого не вдавалося вставити жодного доречного слова до їхньої «змістовної» розмови.
— Так, я пам’ятаю, я дуже добре пам’ятаю дерев’яні сходи до вашої хати й велику кицю, яка терлась об ноги, весь час вагітну. А тебе ж звати Софія?
— Зовсім навпаки, Софією звали ту весь час вагітну кицю. Вона якось народила Чортика, який виріс великим, і якого вбили. А мене звати Анастасія.
— Теж красиво. А чому в мене в голові зачепилося ім’я Сюня? Я думав Сюня — Соня.
— Асюня, о Господи, не могла, не могла я змусити тих ідіоток не називати мене так.
— Ой, чула б ти, як моя небіжчиця-матуся розповідала вголос на одному з моїх весіль, як вона мене сповивала! І ніхто не міг покласти тому край. Вона це розповідала в мікрофон у ресторані. Усі аплодували, а вона сприймала, як заохочення, а не як натяк, мовляв, годі!
Ми проговорили до ранку. У нас було так багато спільного в минулому: по кілька невдалих шлюбів, іще більше невдалих зв’язків, які весь час контролювали або принаймні прагли контролювати наші несамовиті матусі, поки не повмирали, до речі, чи не в той самий рік.
— Вони рвалися в наше життя із усією енергією своєї непроговореної, неусвідомленої недотраханості! — вигукнула я настільки емоційно, що ледь не скинула Олега з кушетки, на якій ми стали коханцями в перерві між розмовами про давні часи.
— Ну й дістала тебе, Сюню, твоя матуся!
— Та мовчав би ти, Ларисин Олег! Сам щойно розповів мені про свою! Певне, добре знаєш, що воно таке!
— Моя була весь час із батьком, тож не була самотньою жінкою в класичному розумінні, але в якомусь вимірі справді мало чим відрізнялася від твоєї. Якщо жінка має це діло суто формально, не бере участі в процесі, вона мало чим відрізняється від самотньої, навіть ще гірше. Така навіть сублімувати не вміє.
— Ти маєш на увазі свою матінку?
— Я маю на увазі передусім матінку свого сина, яку я в цьому сенсі знаю краще. А з батьком я не дійшов до такого рівня розкутості, щоб поговорити з ним про це. Мій батько, до речі, живий, живе з іншою жінкою. Хороша жінка, забрала його на свою житлоплощу. А в моєї матінки справді була невситима енергія лізти в життя всіх членів родини. Особливо сина. Весь час уважала, ніби рятує мене від якихось напастей, коли коригувала моє життя з моїми колишніми. А мені, до речі, байдуже, з ким живе мій син, а також і його мама. Аби в них було все добре.
Це так само єднає нас. Мене теж абсолютно щиро не тягне втручатися в статеве життя моїх дітей та їхніх батьків. Значно більше цікавить моє власне.
Коли одного дня ми з Олегом вирішили жити разом, я й розповіла йому про пророцтво Альбіни.
— От бачиш, то було пророцтво другої брами.
— Пророцтво другої брами? Як цікаво! А чому не першої?
— Пророцтво першої брами, то не так пророцтво, як застереження, — упевнено пояснює Олег, — Воно може збутися, а може й ні. Якщо воно тобі не підходить, його можна й відвернути, коли вдатися до вірних дій. А пророцтво другої брами — то вже невідворотне.
— А це з яких джерел? Легенди й міфи Давньої Греції? Чи баба Ванга?
— Яка різниця, головне, що збулося… — він пригортає мене, я також міцніше горнуся до нього, — а з яких джерел, то треба було спитати Альбіну. Вона, звичайно, нічого артикульовано не пояснила б, але могла б дати якусь плутану наводку…
— Але її вже не спитаєш… О Боже, коли я довідалась про її смерть, тільки тоді й подумала вперше: яке загадкове життя! Прийшла нізвідки, пішла в небуття шляхами ледь не античної драми… І як це так, її таємниці стали інтригувати мене, тільки коли вона зникла назавжди. І головне, вона ж готова була поділитися зі мною своїми таємницями! Але ніколи не ображалася, що я не слухаю, як інші подружки. Вона й подружкою моєю, власне, і не була…
— А я кілька разів розмовляв із нею у вашому подвір’ї, і кілька разів промайнула блискавка якогось дивного смислу.
— Іноді ти й розмовляв з нами обома. То була в ті часи просто королівська милість до двох малоліток.