— Та геть не про те йдеться! І не треба вертатися до мами. Треба змусити його знову шанувати себе, і більш нічого! До речі, якщо від нього йти, то не до мами. Ти змогла б відсудити в нього чимало майна — воно ж спільно надбане в шлюбі.
— Це лише в теорії, а якби дійшло до практики, я б не витримала його пресингу й побігла б до мами. Хоча дочка зі мною не пішла б. І вона, до речі, чхає на всі його бздури.
— І ти маєш цьому навчитися! Скільки тобі це повторювати? Він живиться твоїм страхом, хоч і робить це несвідомо.
— Живиться моїм страхом? У який спосіб?
— Я тобі вже пояснювала! Йому стає добре, коли в тобі прокидається почуття страху. Він це відчуває.
— Я наче й не боюся його, але коли вкотре починається таке, роблюся сама не своя. І реагую на все, можливо, і неадекватно. А потім не можу заспокоїтися: як таке можна говорити дружині? Це ж несправедливо! Хочу пояснити йому, що так не можна. А він не слухає! І тоді я думаю: до кого б звернутися, щоб йому розтлумачили: з дружиною, яка народила тобі двох дітей, так не поводяться!
— Скільки разів я тобі пояснювала: то нереальний проект! Ніхто йому нічого не буде тлумачити! З тебе лише посміються, якщо ти будеш когось про таке просити! Не так борються із шизами перегрітих чоловіків!
— А якщо попросити когось із тих, кого він шанує, чиєю думкою дорожить? Що він може мати проти мене? Що я не працюю? То він сам десять років тому наполіг, щоб я звільнилася! Ти ж пам’ятаєш, я тоді хотіла працювати! Я ж писала статті не гірше від тебе!
— Краще! Тоді ти писала краще! Це тепер я пишу справді добре, бо пишу ще й за тебе!
— А я вже забула, коли була в театрі, фаховий театрознавець! Мені іноді здається, ніби твоє життя... не те що злиденне, але...
— Але без Еміратів і без фіордів!
— Саме так! Що воно значно краще за моє!
— А мені іноді так хочеться до фіордів! Правда! Як мені набрид той Приморськ! Мій родом із курортного міста, чим неабияк пишається. Каже: навіть якщо геть грошей немає, все одно можна поїхати до моря в дім його батьків. Гадаєш, у мене все гаразд? Думаєш, якщо мужик великих грошей не носить, то в нього не має атавістичного інстинкту бодай раз на півроку грюкнути об стіл кулаком, мовляв, він у домі господар?
— У тебе раз на півроку, а в мене помітно частіше. Я ж тобі розповідала, місяць тому він вибив вікно! Щоправда, умить прислав майстрів, і вони все полагодили. А мені після такого жити не хотілося три дні! Думала, чому не викинулася з того вікна із нашого вісімнадцятого поверху? Але до нього б і тоді нічого не дійшло!
— Такий експеримент ми ставити не будемо. Дай я закінчу про себе. Я одного дня сказала собі: я хочу зберегти цей контакт.
— Це ти про Сергія?
— Про нього, про нього. Але я знала: ніхто цього мені не зробить. Не ждіть рятунку не від кого! Ні від богів, ні від царів! Ніхто з ним не поговорить, ніхто йому не пояснить, що так із жінкою, з якою хочеш жити, не спілкуються. Чого вони з нами скандалять, ти мені поясни? Ми з тобою цю тему вже не раз проходили. Правильно, вони так поповнюють енергетичний баланс. Тому що ми відповідаємо їм із пристрастю! Коли ми лаємося з ними, то витрачаємо свою життєву енергію, нічого не отримуючи взамін. Після сварки їм добре, а нам погано.
— Не просто погано, а взагалі — повний абзац!
— Тому краще потрахатися! Тоді обом добре! Хороший секс — то енергообмін. А сварки вони влаштовують несвідомо. Їм стає погано від чогось, і вони думають: що ж робити? Хоча вони не думають, думати — то не з їхнього репертуару. Вони просто роблять те, що вже допомагало. Ти, як застудишся, робиш те, що вже допомагало: п’єш гарячий чай, одягаєш теплі шкарпетки. А коли тобі погано після сварки з ним, телефонуєш подрузі.
— І питаю, чи вона прийде завтра сюди.
— А він, коли йому погано, питає тебе, де ти була сьогодні вранці, чому не полито пальму в його кабінеті, адже ти сидиш удома й нічого не робиш, а пальму, яку його мама подарувала вам на третю річницю весілля, чогось не полила. Хоча ти біжиш поливати ту пальму раніше, ніж уранці йдеш до клозету, це по-перше, по-друге, ту пальму слід поливати раз на місяць, по-третє, його мама вам ніколи не дарувала ніякої пальми, а по-четверте, йому ця пальма абсолютно до дупи, просто він запхав до горщика з нею недопалок і той йому смердить, а прибрати ліньки...
Білява починає реготати, хоча їй і не до сміху. У чорнявій помер великий комік, свій монолог вона прикрашає виразними жестами, а її обличчя залишається серйозним. Невідомо чого вона вступала на театрознавчий, а не на акторський.
— То я закінчу нарешті про себе, а потім будемо працювати з тобою. Коли мій контакт питає мене в тональності ля мажор четвертої октави, чому я все в театрі та в театрі, і навіщо мені тоді чоловік, якщо в театрі стільки акторів і режисерів (він, хімік-технолог нещасний, уважає, що в театрі самі актори та режисери, і що всі вони — чоловіки відповідного віку), то я спокійненько відповідаю, що така в мене робота. І коли він до мене ходив із букетами, йому подобалося, що його дівчина має стосунок до театру, а його букети передарювалися всіляким кирилам лавровим. І чоловік мені потрібен, але лише такий, який любить театр не менше за мене. Якщо він забув — таким був рядок у шлюбному контракті, який ми уклали на гальорці на спектаклі театру Шота Руставелі «Кавказьке крейдяне коло». Він починає сміятися, як ти щойно...