Ця тема з варіаціями виконувалася багато разів над чашечками капучино й еспрессо, над сирниками та струдлями, але, здавалося, їй ніколи не буде кінця.
— Класик сказав: життя — театр. І родинне життя —це також театр. Ти оцінюй як критик, як він бездарно грає свою роль чоловіка. А тобі варто грати твою роль жінки на майстерності, а не на нервах! Тоді ефект буде незрівнянно відчутніший, — укотре повторювала чорнявка.
Та бездарний Серж укотре позбавляв свою дружину всіх життєвих сил, тож сюжети про те, як чорнява критикеса поставила на місце свого хіміка-технолога, здавалося, ніколи не стануть у пригоді її білявій подрузі.
Утім, справжні незворотні зміни — це ті, які визрівають довго. Коли дружина вперше зуміла розсміятися, а не істерично крикнути у відповідь на чоловікову звичну фразу: чого це його знову чекають із таким кислим обличчям? Ніби він не паше, як той воляра, щоб його бодай десь зустрічали із посмішкою, ти мене чуєш, кисла пико? І як це їй раптом удалося владнати конфлікт без нагнітання енергетики сварки до тої найвищої можливої межі, за якою може настати кінець, усерйоз, не по-театральному? Чому нарешті за знайомою п’єсою почав гратися зовсім інший спектакль? Звідки, із яких бездонних театральних архівів прийшли до неї потрібні репліки, які несподівано привели подружжя не до істеричних криків жінки і басовитих оглушливих грюків чоловіка, а потім до ночівлі або його на дивані у кінозалі, або її у гардеробній (незручно, але де можна замкнутися), а навпаки, до нестримного реготу під час вечері й до раннього усамітнення в подружній спальні?
Після інтиму вони весело міркували, як це цього разу не полаялися? І вона необачно відкрилася: це дружина Сергія, моя подруга, пам’ятаєш, ми колись дружили вчотирьох? То вона навчила перекидати енергію сварки в енергію сміху і сексу. Правда? А ти ще бачишся з нею? А я Сергія давно не бачу. А треба було б їх запросити якось повечеряти з нами. Так, так, я б щось приготувала! А нащо тобі товктися біля плити? Краще запросити їх до ресторану, посиділи б, згадали молоді роки.
Не відразу звикаєш приходити до норми без такого добре засвоєного й роками відпрацьованого прийому, як родинний бешкет. Сатаніти з дружиною чоловікові більше не хочеться. Для поповнення енергетичного балансу йому треба щось новеньке. Він згадав ту чорняву подругу. То вона колись дала йому ідіотське прізвисько Серж. Чому Серж? Бо не Сергій. А Сергій — то мій. А ти — Серж. Добре, що вони перестали спілкуватися. І той Серьожа, його давній друг, хімік-технолог нещасний, хіба то мужик? А дружина, отже, спілкується з тією козою?
Він устав серед ночі, вийшов зі спальні, обережно причинивши двері, щоб не розбудити жінку, пішов у передпокій, знайшов її сумочку, відшукав у ній мобілку. Заходився гортати записну книжку. Як же ж звуть ту козу? Свєта, як це він забув? Свєта в її телефонній книжці одна, і це добре, а то б іще зателефонував не тій, було б незручно. Але цій козі він іще пояснить, що воно таке, утручатися в чужу сім’ю! Вона буде вчити його дружину, від чого в її чоловіка енергетичні пробої? Попрацювала б, як я! Це не писати її дурненькі матеріали, хто в який спосіб скаче на сцені, як крутить головою чи задом. У нього справжня робота, яка приносить реальні гроші, а не її цирк на дроті!
Чоловік переслав на свій номер координати чорнявої Свєти й наступного дня, поки не минув запал, зателефонував їй.
А по тому і він сам, і його білява дружина, і її чорнява подруга Свєта, коли в них усіх минувся шок, уже багато місяців міркують: і що то за сила, що за потужна енергетика в тих магічних словах: «Якщо ти ще бодай раз... Я попередив!.. Земля під ногами горітиме!.. Синці з фейса ніколи не зійдуть!.. У чоловіка забудеш, що колись стояло!..»
— А це останнє навіщо? — питала дружина.
— І сам не знаю. Мене несло. Хтось інший у мені говорив. Або інша. Якась погана баба.