— А чому баба? Усе гірше від жінки?
— Так в Біблії написано.
— Яку ти перечитуєш щовечора?
Чоловік замовкає. Дружина не змушувала його проговорити вголос: я винний, я ідіот, я бозна-що накоїв. З неї досить його вибачення на невербальному рівні. Час від часу він неодмінно вертається до того епізоду, то його ініціатива, не її:
— І що за сила в тих словах, скажи мені, чому воно так діє? Вона тобі так і не дзвонить?
— Не дзвонить, — зітхає дружина, — і на мої дзвінки не відповідає.
— А знаєш, що мені бабуся розповідала? Про ці самі слова, як вони спрацювали, але в іншій ситуації.
— Про ці самі?
— Про майже ці самі. Мій дід у тридцять третьому, коли прийшли в їхній двір за останньою торбою картоплі, так і сказав тому комнезамівцю: «Забирайся геть! Якщо ти ще бодай раз... Я попередив!.. Земля під ногами горітиме!.. Синці з пики ніколи не зійдуть!.. Забудеш, коли стояло!» І той більше не приходив! Правда! Поставив галочку, що все забрав. І дід з бабусею вижили. А інші віддавали...
— Ти ніколи не розповідав мені про це! — у дружини виникло жваве зацікавлення історичною пам’яттю роду її чоловіка. Вони починають говорити про інше. Вони взагалі останнім часом більше спілкуються вночі.
Чоловік не змінив ні роботи, ні способу життя, але родинні бешкети стихли. Вона не знає, може, у нього з’явилася якась нова жертва. Проте щойно починає щось назрівати вдома, як вони обоє згадують його ганебний наїзд на Свєту. Згадують мовчки, дружина ніколи не нагадує йому словесно: давай, давай, зателефонуй іще комусь, із ким я спілкуюсь, настрахай: якщо ти ще бодай раз... Щоб, не дай Боже, не повернути те, чого пощастило здихатися.
А замість того вголос згадує ті ірреальні часи, коли два Сергія підсіли з двох боків до двох дівчат в одному з київських парків над схилами Дніпра.
— Добре знали, як добре привабити двох хлопців, коли поряд сідають білявка й чорнявка! — поринає в ностальгійні спогади чоловік.
— Так, знали, хоча то було цілком несвідомо. Це вже зараз з’явилися стилісти, які прораховують такі ефекти...
— І от як все вдало склалося! Обидва шлюби тривають і досі.
А от дружби розпалися. Хлопці тихо перестали товаришувати, коли один із них розбагатів, а другий так і лишився анахронічним хіміком-технологом.
А дівчата розійшлися після відомих подій.
— Так зі мною ще ніхто не розмовляв за ціле моє життя! Хай вона була моєю найліпшою подругою, але скажи, воно мені треба? Щоб якесь мурло мені погрожувало лише тому, що в нього є багато грошей? Якщо вона платила за мої подвійні еспрессо, так я тепер маю терпіти будь-яке хамство від її благовірного? Нехай вона сама з ним розбирається! А мене в цю сімейку не вплутуйте!
Цей монолог, який в оригіналі був суттєво довшим і дещо гострішим, скоротивши й послабивши деякі словесні фігури, їй передала спільна знайома, яка погодилася виступити третьою стороною в конфлікті між білявою й чорнявою подругами.
«Вона кілька років вчила мене не реагувати на зопалу сказані слова. І навчила, зрештою, навчила! А сама зреагувала, зреагувала в кращих традиціях прядіння й плетіння грубої ряднини образ і помсти, яка вже в кілька шарів обплела нашу землю, проте й досі плететься, плететься. І чи зумію я пробитися до неї крізь ту ряднину?»
Малий більше не ходить до Центру гармонійного розвитку дитини, він пішов у перший клас. Ліквідували ту кав’ярню, де вони чи не три роки поспіль пили подвійне еспрессо й капучино, після чого вона забирала малого із Центру й бігла додому, іноді запізнюючись на обідню перерву. Чоловік рідко обідав вдома й ніколи не казав, буде чи ні, але, якщо його раптом не чекали з обідом, міг зірвати зі стіни поличку з посудом.
— Радій, що в твоїй ситуації не проблема викликати майстра наново прибити поличку. І новий посуд підкупити не проблема, — заспокоювала подруга.
— І ці чашки, які він перебив, мене давно дратували, — несподівано зізнавалася білява.
— Але він нікого не покалічив?
У Сержа, варто визнати, руки ніколи не спрямовувалися вбік волосся чи вилиць. Вибивали шибки, трощили меблі...
— Після таких екстримів він завжди заспокоюється надовго...
— Деякі жінки уміють користатися таким. Уміло підлаштовують зрив полички для купівлі нової шубки...
І вона починала реготати. Яка в неї була подруга! Їй можна було розповісти всі нюанси, які виявлялися саме в процесі розмови, яких вона сама второпати не могла. Коли вона буває біля того будинку, де була їхня кав’ярня, а тепер банк, вона завжди згадує свою подругу, яка зреклася її. Колись подруга вчила її за допомогою яких театральних жестів впливати на чоловіка. А тепер вони з чоловіком гадають, як вплинути на непоступливу подругу.