Лікарка дружини, звичайно ж, усе зрозуміла, їй байка про телевізор на шафі була не потрібна. Але ніхто не мав на меті притягати його до відповідальності за травми середньої тяжкості, що поглиблювало прірву його провини. Адже дружині таки було зле. І Марко вирішив урівняти їх, а вірніше зорганізувати йому травми, несумісні з життям. Марко вистежив його в темряві того самого подвір’я, де ще стояв на смітнику той самий без вини винуватий телевізор, схопив його ззаду за шию, і захрипів йому у вухо: і оце її чоловік, який поводиться з жінкою, яких одна на мільйон, як ревнивий алкоголік? То тепер я допоможу їй стати вдовою! І законному чоловікові вистачило снаги відповісти Маркові, коли той вже майже вдавив усередину його борлак: можливо, ти відмажешся, і не сядеш, хоча це буде мокре діло, а не середньої тяжкості, але тоді тобі в спадок перейдуть дві нестерпні донечки. Чи готовий ти до цього?.. Бо ж саме того дня вранці старша вигнала няньку й сказала батькові, що сама готуватиме сніданок, водитиме сестричку в дитячий садок і забиратиме її, але й отримуватиме ті гроші, які він платив няньці.
І головне, та одинадцятилітня зараза зуміла вибити з батька собі на кишенькові витрати ту чималу суму, яку раніше платили няньці… Аргумент виявився напрочуд доречним, Марко миттєво зник.
А в дружини, здається, на додачу до травми черепа, був тоді ще й аборт. Він так і не наважився з’ясувати напевне. Одного дня їй різко погіршало, вона потрапила до реанімації, чого уникла на початку. Лікарі казали, що стан невизначений, усе в руках Божих — чи в руках долі. І вони втрьох стояли вночі у вестибюлі лікарні, чоловік, брат і найближчий колега по роботі. Ще одна ніч, якої, здається, не пережити, коли все нутро вивертає від їдкого електричного світла о третій ночі. І Марко сказав: вона почне видужувати лише тоді, коли ми знайдемо сили все пробачити одне одному і їй. І брат вибачився, що дорікав йому в ту ніч, коли вони виносили телевізор, замість того, щоб підтримати в біді близького родича. А Марко вибачився за те, що душив його біля під’їзду, і також повівся, як ревнивий алкоголік. Але Марко не вибачався за головне. А він, виходить, мав вибачити і його, і її, і зробити це щиро, інакше у просторі світової казуальності можуть не відбутися зміни на її користь.
Стара етика, яку так полум’яно захищала її мати, була на його боці, йому не було за що вибачатися. Дружину взагалі бити не варта, тим більше по голові, але якщо вона когось має, то тут і милосердна церква буде на боці чоловіка. Але вони з дружиною вважали себе вірними нової етики, яку легко декларувати, але зовсім не легко втілювати на практиці — набагато легше діяти за готовим сценарієм ревнивих алкоголіків.
Але милосердна доля допомогла їм усім перетворити чорні низькі імпульси тієї страшної зими на щось інше. Почалася весна. Дружину виписали з лікарні. Доньки на якийсь час стали сонечками й усіляко догоджали мамі, яка поволі одужувала. Теща іноді приходила до них допомогти по господарству, і щоразу бурчала, чи не поставили вони на шафу в спальні черговий телевізор. Шваґер також заходив, усіх смішив і весело сміявся сам, і з гордістю поділився з ним за пивом, що рятівна ідея телевізора на шафі була не дружини, а його. Марко не приходив жодного разу. Але він зробив усе, щоб її відсутність не позначилась на її роботі, якої вона дуже прагла, проте не скоро змогла повернутись.
А він потроху починав розуміти: Марко вмів цінувати її любов до ризику, її вміння покластися на долю, її талант сказати собі: «Усе вийде»! Сказати так, що й правда все виходило. Проте ось яка жертва знадобилась як плата за «все вийде».
У дружини відросло волосся іншого кольору й стало хвилястим і ще пишнішим, ніж до телевізора на шафі. А в нього, хоч йому ніякий телевізор на голову не падав, невдовзі після тих подій волосся почало катастрофічно вилазити. Не доживу я до шляхетної сивини, зітхав він, знімаючи із гребінця чергове пасмо, а дружина заспокоювала його, що чоловіків люблять і лисих, і навіть більше, ніж із пишними чупринами, у Марка, до речі, і досі лев’яча грива. Інша справа, якщо з якихось причин лисою стає жінка… І його пальці занурилися в її пишне волосся і не знайшли на її голові того сліду, і він питально глянув їй у вічі. «Усе остаточно пройшло, коли я все щиро вибачила», — відповіла вона.
Він не знав, коли Марко з’явився. Не міг вирахувати той день, коли воно в них було вперше. Мабуть, десь тоді, коли прийшла їхня річниця, а вона не схотіла слухати «Симбалайн», пославшись на пекельну втому й завантаженість на роботі. Він теж, до речі, тоді був дуже втомлений своїми справами, тому й не дуже наполягав. Наступний рік вони так само пропустили, бо дата прийшла невдовзі по тому, як падав телевізор. А ще через рік із «Симбалайну» почалося їхнє повернення одне до одного.