Выбрать главу

Юра абсолютно щиро вважав, що дівчина сідає читати в кафе з єдиною метою: познайомитися з хлопцем. А книга, яку вона нібито читає, є кодом, де зашифровано, якого хлопця вона хоче привабити. Герман Гессе — то сигнал для хлопця найвищої проби, яким Юра вважав себе. Він відразу замовив гарячі бутерброди, капучіно й по 50 грамів коньяку. Розповів, що працює, як гордо казали в той час, «на фірмі», університет закінчив два роки тому.

Він почав носити квіти й бувати в них вдома. Кланявся мамі й питав, як її здоров’я. Того дня він прийшов до них запросити її пообідати завтра в їхньому домі, щоб мама переконалася: Юра з порядної родини.

— Ти вже з ним в цих стосунках? — гучно за­шепотіла мати їй на вухо, аж стало чутно в усій великій кімнаті.

— Ні, ми ще не в цих стосунках, — відповів Юра, і мама не знала, куди подітися, господи, я знову все псую, краще поїду до бабусі.

— А чого, непогана ідея, — сказав Юра.

— Не треба мамо, я скільки жива, не скористаюся твоєю відсутністю в цій кімнаті для особистого життя.

— Молодець! Ти робиш успіхи! — похвалив її він, і вона мимоволі відчула гордість.

— Що ти мелеш, — гучно зашепотіла мати, — може, Юра не здогадається, яка ти досвідчена!

— У мами з дочкою виникли проблеми, я кра­ще піду. Я подзвоню! — Юра пішов і більше не телефонував. Проте, вона була майже певна: він чекав її дзвоника. Вона майже чула, як Юра каже своїм домашнім: познайомився з непоганою дівкою, але в неї мати — дебілка. Боже, яке щастя, що моїм першим був він, а не Юра, з яким фатально не було про що говорити! Мати довго зітхала: яка я ідіотка! Вбивати таких, як я! Може, він би й не здогадався, що в тебе були мужчини до нього! Я в усьому винна, так, я! Але й ти також винна! Ото треба було тобі казати, мовляв, більше не скористаєшся моєю відсутністю! Це ти в усьому винна! Ти! Ти!

Вона закінчила третій курс, але «Степового вовка» ще не дочитала. Мати радісно повідомила, що тітка на літо запросила їх погостювати в Одесі, поки її чоловік у плаванні. Вона відповіла, що нікуди не поїде з матір’ю, лишиться вдома. Адже в матері в Одесі може трапитися особисте життя, а вона не хоче підглядати за ще не старою матусею. Мати сказала, що йде брати квитки, але дочка твердо відповіла, щоб мати брала лише один квиток. Що хай вона не боїться лишати її тут: в гречку вона не стрибатиме, бо мати привчила її завжди бути напоготові. Адже її мати може ввалитися додому в найнесподіваніший момент.

Мати поїхала до Одеси, і, як і слід того було чекати, повернулася за тиждень до призначеного дня. Міняла зручне місце в купе на бічну верхню полицю в плацкарті, але що поробиш, звичка вламуватися в дім, коли на неї не чекають, була материною сутнісною рисою. Потяг прибув дуже рано, і мати була розчарована, заставши дочку саму, бо вже приготувала гнівну промову, що вона піде в деканат, дарма що літо. Промову було так добре складено, що мати її все одно с пафосом виголосила, але легше не стало, бо дочка вже не плакала, а весь час реготала. Адже поки матері не було, в їхньому домі сталася інша подія, яка в дев’яності приходила чи не до всіх мешканців київського середмістя. Будинок скуповували нові, їм дуже хотілося його скупити, то ж вони були готові запропонувати мешканцям комуналок по окремій квартирі на кожного. На кожного, а не на родину. І вона, яка перша розмовляла з покупцями, твердо поставила умову, що погодиться звільнити кімнату лише за умови, що їм з матір’ю буде забезпечено дві окремі квартири.

Процес розселення їхнього будинку тривав довго, адже треба було забезпечити житлом кілька десятків вередливих людей. Мати боролася, наче тигриця, за подальше проживання разом із дочкою. Погрожувала деканатом, в’язницею, самогубством. Переконувала, що, живучи окремо, дочка скурвиться, зіп’ється, її обкрутить якийсь молодик і викине з квартири, яку забере собі, і щоб тоді ти до мене не йшла!

— Не прийду! Якою клятвою поклястися що не прийду?

— Будь-яку клятву порушиш і прийдеш! Але я тебе не пущу! Не пущу!

— Гаразд, мамо, не пустиш! А ти направду хочеш, щоб в мене все було погано?

— Хочу! Бо треба шанувати матір! Якби не мати, ти б працювала повією на трасі, а не вчилась в університеті!

Мати вдавалася не тільки до пафосних спектаклів, а й до серйозних спокус. Умовила її піти подивитись двокімнатне помешкання в Старому Києві, щоправда не в дореволюційному, а радянському будинку з божевільною панорамою з вікна. За такий краєвид у власному житлі люди продають безсмертну душу.

А їй треба тільки відмовитися від двох однокім­натних, погодитися на цю, але з мамою.