Він не знав, чи повернулася вона так само й до Марка. Але вони продовжували працювати разом, і, напевне, Марко продовжує відігравати значну роль в її діловому житті. Навіть якщо в дружини з Марком і траплялись зустрічі наодинці, це вже не впливало на їхні подружні стосунки. Але, вочевидь, до кінця його днів в нього залишиться потреба іронізувати на предмет Марка в її житті. А їй мовчати у відповідь.
І от вони знову на набережній, востаннє дивляться на лебедів. Вітру нема. Навпаки, дуже тепло, запахло першим цвітінням, пора якого на півдні настає наприкінці зими. Вона розстебнула пальто, і він обійняв її. І подумав, що вона погладшала. Він, на відміну від свого батька, тяжко зацикленого винятково на молоденьких жіночках, уміє шанувати шарм і елегантність зрілих жінок, хоча й вони, здебільшого, не такі тоненькі, як молоді. Його першим коханням була старша жінка. А зараз вони з дружиною вдвох засміялися, бо згадали, як іще на початку їхнього подружнього життя молода дружина, коли того вже не стало сил терпіти, рішуче зупинила залицяння настирливого свекра.
— Ви в дзеркало дивилися, коли лізли до мене? Зуби чистили? Кальсони міняли? Чи лише облилися дорогим одеколоном? А ви, мадам, — звернулась вона до свекрухи, — дивіться краще за своїм облізлим березневим котом!
— Тоді твої батьки були молодші, ніж ми з тобою зараз, — згадує дружина, а він знову обіймає її під пальтом.
…Марина видається стрункою, як дівчина, але можливо, лише так видається, бо вона завжди одягнена в довгі светри або довгі чоловічі сорочки із джинсами, що їй дуже пасує. Вона справді дуже мила: чарівна посмішка, ямочки на щоках. І вона вже два роки — бабуся. Мама маленького хлопчика дуже рано й несподівано стала мамою, до чого не може звикнути. Тож Марина з Марком дуже часто беруть до себе цього гарненького карапузика.
— Це наша дитина. Бачите, якого сина народила мені Маринка — каже Марко, підкидаючи хлопчика вгору.
— Справді, копія тебе, — відповідає дружина, а Марина щасливо посміхається.
Ще давно, коли Марко отримав свої перші гроші, він купив цей будинок у лісі за півкілометра від села. А привів дім до житлового стану лише тоді, коли зустрів Марину. Роботи було чимало: треба було навіть відновити стовп високовольтних передач, бо в будинку не було електрики. Тепер тут усе є, і вони з дружиною гості Марка й Марини. Їхали сюди на вихідні, а затримуються вже другий тиждень, так тут несподівано добре. Хоча й не зрозуміло, чому саме. Обстановка в домі дуже проста, хіба що простору багато.
— Цей дім чимось схожий на той, у якому ми якось жили біля моря взимку, пам’ятаєш?
— Тільки тут шумлять дерева й трави, а не море… Та ні, той дім, зрештою, ординарний, а цей особливий. У мене таке враження, що я тут колись бував. Лише не пригадаю, за яких обставин. Можливо, я тоді був зовсім малим. Треба спробувати розпитати батьків, поки вони щось іще пам’ятають.
— А мені цей дім, мабуть, снився в дитинстві. Бо звідки ще я можу знати цю терасу. І ці вікна. Подивися, вікна високі, але вузькі. У домі мало б бути темнувато, а в ньому стільки світла.
Марина — дизайнер інтер’єрів. Вона розпланувала й оформила багато чужих будинків. І ніде не могла виявити власного смаку, завжди мала догоджати смакам замовників. І от настав той день, коли вона працює над оформленням свого власного дому, та ще й такого первовічно чудового. Дому, у який ненадовго, але напевне приходить переживання раю.
«Атмосфера в цьому домі — то результат великих зусиль», — пояснює Марина. Ці вазони з квітами треба весь час переносити за сонцем і поливати, залежно від погоди. А ці штори треба неодмінно міняти залежно від сезону. Вона рада, що ніде не працює, займається домом, у якому бувають дорогі гості. Можливо, одного дня їй знову захочеться працювати. Але поки вона є господинею великого дому, дружиною й матір’ю — здається, Марина також прийняла умови гри, уважаючи себе не ранньою бабусею, а пізньою мамою. Чому тут так добре? Ні, це не дизайнерські прийоми. Це щось інше. Зазвичай, будинки, у яких довго ніхто не жив, не зберігають в собі такого світла. «Можливо, воно виникло від того, що ми з Марком нарешті зустрілися», — посміхається Марина.
Дружина і Марко звідси їздять на роботу. А йому простіше: він привіз із дому свій ноутбук, і ось він уже на роботі. Марина завжди вдома. Він іноді допомагає їй бавити хлопчика, коли вона готує їжу.