Саме тоді вона лишилася без слуху, він просто покинув її. Дівчина дала собі ляпаса у вухо долонею, що лише погіршило ситуацію: у вуха їй врізався звук ліфта, життя з усією повнотою звуків і звеличенням найменших рухів. Отже, вона або зовсім нічого не чула, або занадто різко реагувала на будь-який звук, сприймаючи це нове становище злісно й дратівливо та із впокореним ситим зітханням. «Щоб вас чорти взяли», — м’яко й розгублено промовила вона.
«А коли в ресторані...», — раптово пригадалося їй. — Коли вона була в ресторані, заступник її чоловіка торкнувся під столом її ноги, а над столом було його обличчя. Випадковість чи він зробив це навмисне? Чортяка. Людина досить цікава, щоправда. Вона розправила плечі.
А коли в круглий виріз її сукні на її оголену шкіру — на самісінькій площі Тірадентес! — подумала вона, здивовано хитаючи головою, — сіла муха! О, який жах.
Навколо відбувалося щось приємне, аж до нудоти: шум ліфта в крові, хропіння чоловіка поруч, товстопузі дітлахи, які повлягалися спати в іншій кімнаті, нещастячка. Та що ж це мені дошкуляє! — розпачливо думала вона. Чи вона забагато з’їла? Що ж це так мені дошкуляє, матінко Божа!
Це був сум.
Пальчиками ніг вона гралася з капцями. Підлога була не вельми чистою. Ти залишив мене такою розслабленою й лінивою. Завтра ні, бо завтра вона ще не стоятиме твердо на ногах. Але післязавтра в цьому домі побачать: він дасть їй мачулку, мило і воду, щоби змити з неї увесь бруд! У цьому домі таке побачать! Він був загрозою її бурхливому настроєві. А потім вона відчула в собі щось таке тепле й загрубіле, немов у неї досі було молоко в грудях, що сильно тиснуло на неї. Коли друг чоловіка побачив її, таку товсту й прекрасну, він поставився до неї з повагою. Лишившись на самоті, присоромлена, вона не знала, куди подіти очей. Який безмежний цей сум! Що ж робити. Сидячи на краю ліжка, дівчина відсторонено кліпала очима. Як добре, що цими літніми ночами видно було місяць. Вона трохи подалася вперед — байдуже, відсторонено. Місяць. Як добре, що його можна побачити. Високий жовтий місяць, що линув небом так жалісливо. Линь, линь... Високо, високо. Місяць. Тоді грубість вибухнула в ній у піднесеному почутті: шльондра, — вимовила вона й зайшлася реготом.
Кохання
Дещо втомлена, навантажена покупками, через які її нова в’язана торбина набула небаченої форми, Ана заскочила в трамвай. Вона поставила речі собі на коліна, і трамвай поїхав. Намагаючись влаштуватись якомога зручніше, жінка відкинулася на спинку сидіння, напівполегшено зітхнувши.
Ана мала чудових дітей, щирих і розумних. Вони виростали, приймали ванну, бешкетуючи, вимагали все більше уваги. Кухня була простора, дещо брудна через те, що там забилася пічка. У помешканні, за яке поступово сплачували, було неймовірно тепло. Але вітер, що роздмухував фіранки, які вона самотужки обрізала, нагадував про те, що, якщо забажаєш, можна зупинитися й витерти чоло, вдивляючись у спокійний обрій. Так роблять фермери. Вона сама посіяла насіння, яке тримала в руці, не якесь там, а те саме насіння. І дерева зростали. Зростала і її швидка розмова з поглиначем світла, вода наповнювала резервуар, наповнювався стіл із наїдками, приходив чоловік із газетами, усміхнений і голодний, лунав дратівливий спів служниць у будівлі. Ана спокійно притуляла до всього свою маленьку й сильну руку, через яку нуртував потічок її життя.
Певна година дня була небезпечнішою за інші. О певній годині дня посаджені дерева насміхалися над нею. Коли більше ніщо не потребувало її участі, вона починала непокоїтись, тим не менше, відчуваючи себе міцнішою, ніж будь-коли. Тіло розбухало, а вона розрізала сорочки для дітей, клацаючи великими ножицями так, що було чутно на всю ферму. Весь її незреалізований творчий первень протягом довгого часу втілювався в тому, аби робити дні красивими й довершеними. З часом її смак до декорування набув довершених форм, а внутрішній безлад впорядкувався. Вона, здавалося, відкрила істину, що будь-що було підвладне вдосконаленню, будь-чому можна було надати гармонійного зовнішнього вигляду; рука людини мала владу творити життя.