В коментованій статті визначається загальний порядок виконання учасниками сімейних відносин своїх обов'язків. Суб'єктивний сімейний обов'язок — це вид і міра належної поведінки особи як учасника сімейних правовідносин, тобто сфера належного. Сімейні обов'язки тісно пов'язані із сімейними правами, оскільки наявність певного обов'язку у одного з учасників таких відносин свідчить про наявність відповідного права у іншої сторони. Так, якщо батьки мають обов'язок по утриманню дитини, то дитина має відповідне право на отримання від батьків аліментів та навпаки.
Однак в деяких випадках зв'язок сімейних прав та обов'язків є більш складним. Так, виховання дитини є одночасно правом та обов'язком батьків. Це пояснюється тим, що за участю батьків виникають дві самостійні лінії відносин. Так, по відношенню до дитини батьки мають обов'язок щодо її виховання, а сама дитина, відповідно, має право вимагати належного виховання. Інша лінія відносин виникає між батьками та усіма іншими особами. В таких відносинах мати/батько виступають як управнена особа, тобто особа, яка має право на виховання своєї дитини, а будь-хто інший зобов'язаний не перешкоджати батькам виховувати дитину.
2. Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб'єктивні сімейні обов'язки. Цей поділ обов'язків має принципово важливе практичне значення. За певних обставин учасник сімейних правовідносин може втрачати особисті суб'єктивні обов'язки, зберігаючи при цьому обов'язки майнові (дивись п. 8 коментаря до цієї статті).
3. Свої обов'язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: а) шляхом здійснення активних дій; б) шляхом утримання від здійснення активних дій. В більшості випадків сімейні обов'язки здійснюються за допомогою активної поведінки зобов'язаної особи.
Так, батьки зобов'язані виховувати та утримувати свою дитину; один із подружжя за певних умов зобов'язаний надати утримання другому з подружжя; патронатний вихователь зобов'язаний забезпечити дитину житлом, одягом, харчуванням та створити їй умови для навчання та розвитку. Однак, в деяких випадках виконання сімейних обов'язків, навпаки, полягає в утриманні від активних дій. Наприклад, опікун не має права перешкоджати спілкуванню дитини з її батьками та іншими родичами; той з батьків, із яким проживає дитина, не вправі чинити перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у вихованні дитини тощо. Таким чином саме нездійснення активних дій у цих випадках буде означати правомірну поведінку особи і, як наслідок, здійснення нею свого сімейного обов'язку.
4. Учасники сімейних правовідносин здійснюють свої обов'язки особисто. Згідно із ч. 1 коментованої статті сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу (дивись л. 2 коментаря до ст. 14 СК України). Неможливо уявити ситуацію, коли б мати або батько переклали свій обов'язок щодо виховання та утримання дитини на іншу особу, і навпаки — дитина передала іншій особі свій обов'язок щодо утримання батьків. Такі ж правила діють і щодо інших учасників сімейних правовідносин. За цих обставин до сімейних правовідносин не застосовується цивільно-правова конструкція переведення боргу. Навіть коли майновий обов'язок недієздатної особи виконує її опікун (абз. 2 ч. 2 коментованої статті), мова не йде про заміну зобов'язаної особи іншою. Опікун не перебирає на себе майнового обов'язку підопічного учасника сімейних правовідносин. Він лише здійснює за рахунок підопічного ті дії, які той мав би виконати самостійно, якби він був дієздатною особою.
5. В житті може виникнути ситуація, коли особа не виконує своїх сімейних обов'язків. В СК України вперше проводиться поділ підстав невиконання особою своїх сімейних обов'язків в залежності від суб'єктивного фактора. На цій підставі розрізняються: а) ухилення особи від виконання свого сімейного обов'язку при наявності можливості його виконання; б) невиконання такого обов'язку в силу певних поважних причин — визнання особи недієздатною, психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини. В першому випадку мова йде про винну поведінку учасника сімейних відносин, коли особа ухиляється від виконання свого обов'язку, маючи усі можливості для такого виконання і розуміючи наслідки своєї протиправної поведінки. У другому випадку про вину зобов'язаної особи мова не йде, оскільки невиконання нею свого обов'язку має інші причини і не залежить від самої особи. Ці моменти мають принципове значення в процесі регулювання сімейних відносин.
Наприклад, в п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України вказано, що підставою позбавлення особи батьківських прав є ухилення матері або батька від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини. В цьому випадку мова йде про винну поведінку матері або батька, які саме ухиляються від виховання дитини, хоча мають на це можливість. Однак ситуація може розгортатися і іншим чином. Наприклад, той батьків, хто проживає окремо від дитини, хоче виховувати дитину та спілкуватися з нею, однак він не може виконати свій обов'язок, оскільки другий з батьків створює перешкоди для спілкування з дитиною. За таких обставин не можна казати про ухилення матері/батька від виховання дитини. Невиконання батьківського обов'язку з виховання дитини має іншу природу. В силу прямого припису закону ця особа не вважатиметься такою, що ухиляється від виконання свого сімейного обов'язку (ч. 3 коментованої статті). Закон враховує це і передбачає для таких обставин абсолютно інші наслідки. Так, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, то другий з батьків може звертатися до органів опіки та піклування або суду з позовом про усунення цих перешкод. У разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним (ст. 158, ч. 4 ст. 159 СК України).