2. Органи опіки та піклування відповідно до покладених на них завдань: вирішують питання про встановлення і припинення опіки та піклування; ведуть облік щодо осіб, які потребують опіки (піклування); здійснюють нагляд за діяльністю опікунів і піклувальників; забезпечують тимчасове влаштування неповнолітніх та непрацездатних осіб, які потребують опіки (піклування); розглядають звернення дітей щодо неналежного виконання батьками (одним з них) обов'язків з виховання або щодо зловживання батьків своїми правами; вирішують згідно з чинним законодавством питання щодо грошових виплат дітям, які перебувають під опікою (піклуванням); розглядають спори, пов'язані з вихованням неповнолітніх дітей, а також скарги на дії опікунів (піклувальників); вирішують питання щодо забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які закінчили навчально-виховні заклади і не мають житла; вживають заходів щодо захисту особистих та майнових прав дітей і осіб, які перебувають під опікою (піклуванням); беруть участь у розгляді судами спорів, пов'язаних із захистом прав дітей та осіб, які перебувають під опікою (піклуванням); установлюють опіку над майном у передбачених законом випадках; оформлюють належні документи щодо особи підопічного та щодо майна, над яким установлюється опіка; охороняють та зберігають житло і майно підопічних і визнаних безвісно відсутніми; провадять іншу діяльність щодо забезпечення прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх дітей та повнолітніх осіб, які потребують опіки і піклування (п. 1.7 Правил).
Стаття 18. Захист сімейних прав та інтересів
1. Кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.
2. Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін.
Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є:
1) встановлення правовідношення;
2) примусове виконання добровільно не виконаного обов'язку;
3) припинення правовідношення, а також його анулювання;
4) припинення дій, які порушують сімейні права;
5) відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права;
6) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором.
1. В коментованій статті визначаються загальні правила щодо судового захисту сімейних прав та інтересів. В цьому знаходить свій прояв конституційний принцип, згідно з яким права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ч. 1 ст. 55 Конституції України). Серед основних засад регулювання сімейних відносин зазначено, що кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (ч. 10 ст. 7 СК України). Особа має право на захист свого сімейного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
2. В ч. 1 коментованої статті визначається вік, при досягненні якого особа може звертатися до суду. За загальним правилом процесуальна дієздатність, тобто здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді, виникає при досягненні особою повноліття (ч. 1 ст. 29 ЦПК України). Однак особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вона особисто бере участь, якщо інше не встановлено в законі (ч. 2 ст. 29 ЦПК України).
Крім того, у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Цивільної процесуальної дієздатності набуває також неповнолітня особа, якій надано повну цивільну дієздатність (ч. 3 ст. 29 ЦПК України).
У свою чергу у ч. 1 ст. 18 СК України вказано, що кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду. Таким чином, згідно з СК України неповнолітні особи можуть звертатися за захистом своїх сімейних прав та інтересів незалежно від набуття ними повної цивільної дієздатності.