У той же час згода батьків на усиновлення, хоча й є необхідною умовою усиновлення, однак не зобов'язує суд прийняти рішення про усиновлення їхньої дитини. Суд може відмовити в усиновленні, якщо встановить, що воно суперечитиме інтересам усиновлюваного.
2. Батьки можуть дати згоду на усиновлення дитини тільки після її народження, згода батьків на усиновлення їхньої ненародженої дитини (під час вагітності матері) є нікчемною.
3. Згода батьків на усиновлення дитини може надаватися двома способами: 1) згода на усиновлення конкретним усиновлювачем (конкретна згода); 2) згода на усиновлення дитини будь-якою особою (абстрактна згода).
При розгляді питання щодо надання батьками згоди на усиновлення їхньої дитини конкретним усиновлювачем, на нашу думку, у законодавстві існує значна прогалина. Законодавець надає значення волі батьків на усиновлення лише тоді, коли вони живі на момент усиновлення. Воля батьків, висловлена за їх життя, не породжує правових наслідків при вирішенні питання про долю дитини, батько чи матір якої померли. Слушним видається необхідність надання вирішального значення прижиттєвій волі батьків дитини, вираженій у належній формі. Адже батьки, як ніхто інший, заінтересовані у майбутньому своїх дітей. Лише вони знають про індивідуальні властивості, прагнення, здібності та бажання дитини. Саме вони можуть здійснити найбільш серйозний вибір кандидата в усиновлювачі. Звичайно, не виключені випадки, коли на такий вибір не слід орієнтуватися, наприклад, якщо живий другий з батьків, який може вступити до шлюбу, а його подружжя висловить бажання усиновити дитину. У такому випадку не виключено, що другий з батьків, з одного боку, не наважиться суперечити волі померлого, і у той же час не заперечує проти усиновлення дитини своїм чоловіком (дружиною). У подібних випадках доцільно здійснити усиновлення всупереч волі померлого, якщо воно відповідатиме інтересам дитини. Але в інших випадках відступлення від волі померлого батька (матері) дитини видається неприпустимим.
Абстрактна згода означає відмову батьків від вибору усиновлювача і передання цього права державі в особі органу опіки та піклування та суду. Однак відмова від права вибору усиновлювача не означає, що абстрактна згода має безумовний характер. У цьому випадку можна вважати, що згода батьків на усиновлення, яким би способом вона не надавалася, може бути відкликана до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.
Найбільш типовими є ситуації надання згоди на усиновлення без вказівки конкретної особи при передачі дитини на виховання до дитячого закладу. Тому, виходячи з розуміння ст. 217 СК, слід припустити, що згоду на усиновлення бажано отримати при влаштуванні дитини до дитячого закладу, якщо батько (мати) відверто ухиляється від її виховання та утримання. Така згода не лише не має строку давності, тобто є дійсною незалежно від часу її видачі, але й чим більше часу проходить з моменту її надання, тим більше впевненості, що батько (мати)дитини не заінтересовані підтримувати будь-які зв'язки з нею, що їм байдужа доля дитини.
4. Оскільки при скасуванні усиновлення чи визнанні його недійсним відновлюються права та обов'язки між дитиною, її батьками та іншими родичами за походженням (ч. 2 ст. 237, ч. 2 ст.239 СК), автоматично виникає питання, чи потрібна повторна згода батьків дитини, якщо її знову бажають усиновити? Якщо слідувати букві закону — так, якщо мислити логічно — ні, адже батьки вже раз дали згоду на усиновлення, тобто добровільно, свідомо зробили такий крок. Безумовно, однозначного вирішення цієї колізії бути не може: все залежить від конкретних обставин скасування колишнього усиновлення (визнання недійсним), ролі батьків у цьому, їх бажанні виховувати дитину тощо. Але встановити загальне правило все ж можливо. Якщо батьки давали згоду на усиновлення конкретною особою (особами), то при повторному усиновленні іншими особами необхідна повторна згода батьків за правилами ст. 217 СК. Якщо ж згода батьків на усиновлення не містила вказівки на конкретну особу (осіб) усиновлювача, то тут мають застосовуватися два правила: 1) якщо дитина після усиновлення передається на виховання рідним батькам, при новому усиновленні необхідна їхня повторна згода; 2) при переданні дитини на піклування органів опіки та піклування та ін. повторної згоди її батьків не потрібно.
5. Слід відзначити, що сімейне законодавство України не допускає так званого «подвійного» усиновлення («переусиновлення») і надає правового значення лише згоді на усиновлення біологічних батьків дитини. Тобто усиновлювач, навіть якщо він записаний матір'ю (батьком) дитини, не може через певний час дати згоду на усиновлення її іншою особою.