10. У ч. 6 ст. 217 СК встановлена можливість відзиву матір'ю (батьком) дитини своєї згоди на усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення. Згідно ч. 5 ст. 255 ЦПК у цьому випадку суд скасовує своє рішення і поновлює розгляд справи.
11. У законодавстві нічого не сказано про можливі, хоча й рідкі, випадки повторного відзиву згоди батьків, тобто коли батьки сумніваються і неодноразово дають згоду та відкликають її. Це може бути викликано різними мотивами, у тому числі й корисливими, наприклад, шантаж кандидата в усиновлювачі. На жаль, довести це практично неможливо. Але важко уявити, щоб батько (мати), у яких немає твердої впевненості у своєму бажанні особисто виховувати дитину, забезпечить належним чином її інтереси. Разом з тим в окремих випадках батьки можуть відкликати свою згоду. Такі випадки зустрічаються й на практиці. У зв'язку з цим доцільною видається необхідність закріплення загального правила про можливість відкликання згоди лише один раз.
Стаття 218. Згода дитини на усиновлення
1. Для усиновлення дитини потрібна її згода, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити.
Згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає її вікові та стану здоров'я.
2. Дитина має бути проінформована про правові наслідки усиновлення.
3. Усиновлення провадиться без згоди дитини, якщо вона у зв'язку з віком або станом здоров'я не усвідомлює факту усиновлення.
4. Згода дитини на усиновлення не потрібна, якщо вона проживає в сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.
1. Стаття 12 Конвенції про права дитини передбачає, що держава забезпечує дитині, яка в змозі формулювати свої погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, які торкаються інтересів дитини, до того ж поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком та зрілістю.
2. Особливістю відносин з усиновлення є те, що зазвичай дитина є їх активним учасником. Згода дитини є одним з юридичних факторів усиновлення. З'ясування ставлення дитини до усиновлення має важливе значення з урахуванням необхідності дотримання її прав та інтересів, і, якщо дитина може виразити свій інтерес, це повинно враховуватися. Усиновлення настільки серйозно впливає на долю дитини, що її згода увійти в сім'ю усиновлювача набуває першочергового значення. Тому умова про доцільність згоди дитини на її усиновлення повинна сприйматися у категоричній формі як з позиції законодавства (ст. 218 СК), так і виходячи із призначення інституту усиновлення.
3. Згідно зі ст. 254 ЦПК України суд розглядає справу про усиновлення дитини за обов'язковою участю дитини, якщо вона за віком і станом здоров'я усвідомлює факт усиновлення, а при розгляді справи про усиновлення повнолітньої особи участь усиновлюваної особи є обов'язковою. При з'ясуванні думки дитини повинен бути присутнім кваліфікований педагог, який може з дозволу головуючого задавати дитині питання в порядку, передбаченому ст. 182 ЦПК України для допиту неповнолітнього свідка. Однак слід відзначити, що допит неповнолітнього свідка і вираження дитиною своєї думки — зовсім різні правові інститути. Порядок вираження дитиною думки цивільним процесуальним законодавством не регулюється, тому суди в таких випадках часто припускаються помилки. Запрошення дитини для вираження своєї думки часом відображається в протоколах суду як виклик для допиту в якості свідка. Таке порушення може бути підставою для скасування рішення в зв'язку з істотним порушенням норм процесуального права. Необхідність допиту неповнолітнього в якості свідка визначається судом, в той час як вираження дитиною своєї думки є її особистим немайновим правом, реалізацію якого суд зобов'язаний належним чином забезпечити. Зазвичай хтось з учасників у справі заявляє з цього приводу клопотання. Вважаємо, що при вирішенні питання про задоволення чи відхиленні такого клопотання суд повинен з'ясувати думку представника органу опіки та піклування, який приймає участь у справі. У складних випадках суд може призначити судово-психіатричну чи судово-психологічну експертизу для з'ясування питання про здатність дитини самостійно виразити свою думку.
Якщо в судовому засіданні буде встановлено, що дитина не в змозі сформулювати свою думку, це повинно бути відображено в рішенні по справі.