3. У ч. 4 коментованої статті зазначається, що участь органу опіки та піклування є обов'язковою при розгляді судом спорів, що випливають з сімейних відносин. До них зокрема належать спори щодо: а) участі одного з батьків у вихованні дитини (ст. 159 СК України); місця проживання дитини (ст. 161 СК України); позбавлення та поновлення батьківських прав (ст. 164, ст. 169 СК України); побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав (ст. 168 СК України); відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду (ст. 163 СК України), управління батьками майном дитини (ст. 177 СК України); скасування усиновлення та визнання його недійсним (ст. ст. 236, 238 СК України).
При розгляді судами спорів, що випливають із сімейних відносин, орган опіки та піклування: а) надає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору; б) безпосередньо бере участь у судових засіданнях при розгляді спору.
4. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (ч. 5 ст. 19 СК України). Надання органом опіки та піклування письмових висновків щодо суті сімейного спору суду є традиційним для вітчизняної практики. Пленум Верховного Суду України в Постанові № 16 від 12.06.1998 р. «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю» (п. 23) звертав увагу на те, що при розгляді сімейних спорів обов'язковими є наявність письмового висновку органів опіки і піклування та їхня участь у судовому засіданні. Складання зазначених висновків і участь у судових засіданнях покладено на відділи й управління освіти районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій і виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад.
При вирішенні спорів, що випливають з сімейних відносин, суди повинні виходити не з формальних міркувань, а з фактичних інтересів дітей та умов їх нормального виховання. У зв'язку з цим суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (ч. 6 ст. 19 СК України).
Стаття 20. Застосування позовної давності до вимог, що випливають із сімейних відносин
1. До вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу.
2. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
1. Згідно із ст. 256 ЦК України позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно позовна давність, що застосовується при регулюванні сімейних відносин, — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого сімейного права або інтересу. Треба зазначити, що легальне визначення строку позовної давності в новому ЦК України є невдалим. Строк позовної давності є строком не для звернення особи до суду, а строком для захисту права особи. Цей момент має принципове значення. Якби строк позовної давності був саме строком для звернення, то його формальне пропущення унеможливлювало би подальший захист прав особи. Однак це не так. Навіть після спливу строку для звернення особа має право подавати заяву до суду. В ч. 2 ст. 267 ЦК України сказано, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом незалежно від спливу позовної давності. Більш того, за новим ЦК України позовна давність застосовується не завжди, а лише за заявою сторони у спорі (ч. 3 ст. 267 ЦК України). Таким чином, більш коректним було б визначення строку позовної давності як строку для захисту порушеного цивільного або сімейного права.
2. Особливість сімейних відносин полягає у тому, що до них за загальним правилом позовна давність не застосовується. Це означає, що особа може звернутися до суду за захистом свого сімейного права або інтересу будь-коли незалежно від того, скільки часу спливло після моменту порушення цього права, моменту, коли особа дізналася про порушення свого права, а також інших обставин, які слугують початком відліку строку позовної давності.