4. Підставою виникнення правовідносин усиновлення є юридичний акт компетентного державного органу — суду, а волевиявлення особи, яка бажає стати усиновлювачем зазвичай розглядається як одна з умов усиновлення. У зв'язку з дим, слушною видається точка зору М.В. Антокольської, яка зазначає, що таким чином принижується правове значення волевиявлення кандидата в усиновлювачі. оскільки, хоча правові наслідки усиновлення виникають з моменту набрання чинності рішенням суду про усиновлення, однак і без волевиявлення потенцій-:;го усиновлювача усиновлення не може виникнути. Усиновлення насамперед л зв'язане з волею особи, яка бажає усиновити дитину, і тому закон дозволяє цій особі відкликати заяву до набрання чинності рішенням суду про усиновлення. Згідно з ч. 6 ст. 255 ЦПК у разі відкликання заяви про усиновлення після ухвалення рішення про усиновлення, але до набрання ним законної сили, суд скасовує своє рішення і залишає заяву без розгляду.
Після набрання чинності рішенням суду про усиновлення відмова від усиновлення неможлива.
Стаття 224. Рішення суду про усиновлення
1. Суд, постановляючи рішення про усиновлення дитини, враховує обставини, що мають істотне значення, зокрема:
1) стан здоров'я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання, ставлення до виховання дитини;
2) мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину;
3) мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення;
4) взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також те, як довго ця особа опікується вже дитиною;
5) особу дитини та стан її здоров'я;
6) ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити.
2. При дотриманні всіх умов, встановлених цим Кодексом, здатності особи, яка бажає усиновити дитину, забезпечити стабільні та гармонійні умови для життя дитини суд постановляє рішення, яким оголошує цю особу усиновлювачем дитини.
3. Суд не може відмовити особі в усиновленні на тій підставі, що вона вже має або може народити дитину.
4. Суд, постановляючи рішення про усиновлення повнолітньої особи, враховує мотиви, на підставі яких особи бажають усиновлення, можливість їхнього спільного проживання, їхній сімейний стан та стан здоров'я, а також інші обставини, що мають істотне значення.
1. Судовий порядок усиновлення встановлено у більшості зарубіжних країн, оскільки такий порядок містить значні гарантії захисту прав дітей та усиновлювачів і свідчить про особливу зацікавленість суспільства і держави у даних відносинах.
Справи про усиновлення розглядаються судами в порядку окремого провадження, за правилами, встановленими гл. 5 розд. 4 ЦПК України з обов'язковою участю заявника, представника органу опіки та піклування або уповноваженого органу виконавчої влади, а також дитини, якщо вона за віком і станом здоров'я усвідомлює факт усиновлення.
2. Обов'язковою умовою підготовки справи до розгляду є отримання висновку органу опіки та піклування про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини. Як відзначалося в літературі, такий висновок є тотожним до висновку експерта, оскільки тут потрібні знання в сфері педагогіки та психології. Такий висновок кваліфікованих фахівців сприяє прийняттю обґрунтованого та виваженого судового рішення. Однак, слід відзначити, що, хоча без висновку органу опіки та піклування справа не може бути розглянута, цей висновок не має обов'язкового характеру: суд приймає рішення про усиновлення, керуючись виключно інтересами дитини, а висновок органу опіки та піклування є лише досить серйозним аргументом на користь чи проти прийняття рішення про усиновлення.
До висновку органу опіки та піклування мають бути додані: 1) акт обстеження умов життя заявника, складений за місцем його проживання; 2) свідоцтво про народження дитини; 3) медичний висновок про стан здоров'я дитини, про її фізичний і розумовий розвиток; 4) у випадках, встановлених законом, згода батьків, опікуна, піклувальника дитини, закладу охорони здоров'я або навчального закладу, а також самої дитини на усиновлення.