1. Відповідно до ст. 20 Декларації про захист усіх осіб від насильницького зникнення, проголошеної резолюцією 47/33 Генеральної Асамблеї ООН від 18.12.92 р., враховуючи необхідність захисту вищих інтересів дітей в державах, які визнають систему усиновлення або удочеріння, забезпечується можливість для перегляду питання про усиновлення чи удочеріння таких дітей і, зокрема, визнання недійсним будь-якого усиновлення або удочеріння, пов'язаного з насильницьким зникненням. Однак таке усиновлення чи удочеріння залишається дійсним, якщо на момент перегляду найближчі родичі дитини дають на те свою згоду.
2. Недійсність усиновлення — це вада усиновлення як правомірного юридичного факту, акта, що не призводить до тих наслідків, заради яких здійснюється усиновлення (ст. 232 СК України). У зв'язку з цим законом окреслений перелік підстав для визнання усиновлення недійсним, при чому він є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.
В залежності від характеру порушень щодо здійснення усиновлення підстави поділяються на такі, при наявності яких: а) усиновлення визнається недійсним; б) усиновлення може бути визнане недійсним. До першої групи відноситься: здійснення усиновлення без згоди дитини та батьків, якщо вона була необхідна (ст. ст. 217, 218 СК України); фіктивне усиновлення; усиновлення на підставі підроблених документів. Предметом доказування у суді виступатиме тільки встановлення фактів — підстав для визнання усиновлення недійсним.
До другої групи відносить: відсутність згоди інших, крім дитини та батьків, заінтересованих у здійсненні усиновлення органів та осіб (ст. ст. 220–222 СК України), усиновлення дитини іншого з подружжя без наміру в цей момент в майбутньому продовжувати з ним шлюбні відносини. Особливість цієї групи підстав визначається тим, що предметом доказування у суді буде не тільки їх встановлення, але й визначення наскільки вони впливають на відносини з усиновлення, встановлення відповідності інтересам дитини здійсненого усиновлення. Тобто при встановленні у судовому порядку цих підстав суд може відмовити у визнанні усиновлення недійсним, якщо усиновлення здійснене відповідно до інтересів дитини.
3. За ознакою усиновленої особи підстави можна поділити на: а) загальні підстави щодо визнання усиновлення недійсним, незалежно від віку усиновленого; б) такі, що можуть застосовуватися щодо визнання усиновлення дитини. До загальних підстав відноситься фактичне усиновлення, а також здійснене на підставі підроблених документів, інші — стосуються виключно визнання недійсним усиновлення дитини.
Стаття 237. Правові наслідки визнання усиновлення недійсним
1. Усиновлення, визнане недійсним, анулюється з моменту його здійснення.
2. У разі визнання усиновлення недійсним припиняються права та обов'язки, які виникли раніше і встановлені законом для усиновлювача, його родичів та усиновленої дитини.
3. У разі визнання усиновлення недійсним відновлюються права та обов'язки між дитиною, її батьками та іншими родичами за походженням.
4. У разі визнання усиновлення недійсним дитина, яка не досягла чотирнадцяти років, за бажанням батьків або інших родичів передається їм.
У разі визнання усиновлення недійсним щодо дитини, яка досягла чотирнадцяти років, місце її подальшого проживання визначається за її згодою.
У разі якщо передання дитини батькам або іншим родичам неможливе, вона передається на опікування органу опіки та піклування.
5. У разі визнання усиновлення недійсним відновлюються прізвище, ім'я та по батькові дитини, які вона мала до усиновлення.
За бажанням дитини вона має право надалі іменуватися прізвищем, ім'ям та по батькові, які вона одержала у зв'язку з усиновленням.
6. Суд може постановити рішення про стягнення аліментів на дитину з особи, яка була її усиновлювачем, на строк не більш як два роки, якщо дитина не має батьків або батьки не мають змоги її утримувати, за умови, що усиновлювач може надавати матеріальну допомогу.
1. За загальним правилом, внаслідок недійсного правочину не виникає нових прав та обов'язків і якщо відбулися певні зміни, вчинені дії на його реалізацію, суб'єкти такого правочину повинні повернутися у первісний стан, тобто у те положення, яке існувало на момент вчинення.
Саме у зв'язку з цим, моментом визнання недійсним усиновлення є момент його здійснення, тобто усиновлення, яке визнане недійсним, не породило правових наслідків, які визначені ст. 232 СК України.