— Добре, лікарю. Ми все зрозуміли. Дякуємо за огляд, — і Славця дала лікарю конверт із грошима, проте він повідомив, що грошей із вагітних не бере. Слава буквально силою запхнула йому гроші, мотивувавши тим, що вагітним не можна відмовляти.
Вийшовши із лікарні, свекруха хотіла замовити таксі, та Славця повідомила, що може пройтися пішки, як сказав лікар — це корисно для майбутнього малюка. Дорогою додому Славця із свекрухою зустріли маленьку дівчинку, яка плакала, йдучи дорогою, і кликала маму.
— Що сталося, дитинко? Хто тебе образив і де твоя мама?
Дівчина глянула на Славу своїми зеленкуватими заплаканими очима і повідомила, всхлипуючи:
— Я йшла біля мами... Близько. А потім ми пішли в великий магазин і я загубииилася, — і дівчинка знову заплакала.
— А як тебе, звати, красуне?
— Руся!
— Яке гарне ім’я. А скільки маєш рочків і де живеш, дитинко?
— Мені п’ять, — і дівчинка показала на пальцях, — років. Живу я на он тій вулиці, — показала вона в напрямку парку.
— Ходімо, ми відведемо тебе додому. Покажеш, де?
— Так. Тьотю, це треба перейти через дорогу, потім йти прямо і ви побачите мій будинок.
Жінки не знали, як утішити бідолашну дівчинку, щоб вона не плакала, тому наперебій почали розповідати цікаві історії, і за мить дитина вже посміхалася. Та якась така недитяча і хитра була ця посмішка, що у Славці аж подих перехопило. А коли вони переходили через дорогу, дівчинка зненацька стала на пішохідному переході і спитала у Слави:
— Моя мама каже, що тьотям із животиком не можна відмовляти. Ось попросіть мене щось, а я вам не відмовлю у допомозі.
— Добре. Ходімо швиденько перейдемо дорогу. Тільки зачекай, хай проїдуть ці машини...
Але дівчинка раптом зірвалася й вибігла на проїжджу частину дороги. Машини одна за одною зупинялися і ледь не збивали дівчинку. Слава побігла за нею і відчула, що їй стає зле.
— Не біжи так, Русланко, це ж дорога, що хочеш може статися.
— Добре. Тільки, тьотю, це не моє справжнє ім’я.
— Руся ж скорочено від Роксоля-я-я-ни... — вона якось підозріло розтягнула слова і непритомна впала прямо посеред дороги.
У цей час з-за повороту на великій швидкості їхала машина, побачивши вагітну жінку, різко загальмувала. Останнє, що бачила Слава — це величезні колеса за сантиметр біля її голови та зеленкуваті очі Русі, що світились злим блиском.
— Руся від слова Русалка, — сказала досить дорослим голосом дівчинка і ніби розчинилась у повітрі.
Свекруха одразу ж підбігла до бідолашної, почала її підіймати, та тіло не слухалося Славуні. Оскільки тут поруч була лікарня, і «швидка» якраз виїжджала на виклик, то лікарі в машині зреагували миттєво. Підняли Славу, на ношах внесли до салону і повезли до госпіталю. Старша жінка і думати забула про якусь дівчинку, вона побігла до лікарні, де Славу клали під апарат штучного дихання.
Декілька напружених годин під палатою, за цей час Мирослава зателефонувала синові і він примчався на таксі. Прибігли і свекор, і Наталка, та навіть отець Роман приїхав, щоб почитати молитви над жінкою. Слава Богу, за десять хвилин після інциденту дівчина опритомніла, проте чулася слабкою й одразу заснула. Лікарі сказали, що здоров’ю Слави нічого не загрожує, але вона повинна подбати про дитинку, тому побути декілька днів «на збереженні», та якщо не буде поліпшення, полежати у лікарні до кінця терміну вагітності.
Як же тобі поталанило, дівчино, що ти мала на собі хрест. Ух,, земна людино,доберусь я до тебе колись, та не в цьому житті, звичайно. Доберусь, і тоді вже нічого тебе не врятує. Подумати тільки, за волосинку до смерті — і врятуватися! Це все та Горпина тебе своїми молитвами охороняє. Щоб їй добре було! Та не маю я на неї влади, надто сильна і непохитна віра старої. Нічого-нічого, недовго їй лишилося, а у селі я організую таке, що вони довго будуть мене пам'ятати!
Але не судилося злим силам втримати свою владу в рідному селі молодих. Поки Славця оговтувалася в лікарні, повернувся прозорливий отець Георгій. Дізнавшись про те, як розгулялася нечиста сила в Нивках, він негайно поїхав туди. Багато днів він ревно молився, постив і таки зміг перемогти нечисть. Настав день, коли він скликав усіх парафіян села і повідомив їх, що з Божою поміччю нечисту силу подолано, і віднині над Нивками запанувала Божа благодать. Люди вклякли на коліна і дякували Богу та священику за спасіння села — адже, відколи Слава з Петром і батьками полишили село, там сталося ще кілька трагедій, і люди жили в постійному страхові.